Havana Táxi

Meus Amigos, vocês sabem que sou de esquerda. Acho que é a melhor opção para o mundo porque, evidentemente, temos mais pobres do que ricos e a esquerda é a única que olha para os pobres. Mas isso não quer dizer que eu seja um esquerdista radical. Há quase dez anos, quando Fidel Castro morreu em Cuba, fiz um texto, aqui no blog, criticando alguns aspectos do sistema da ilha. 
Na Feira do Livro, comprando um outo livro que teria sessão de autógrafos, me deparei com essa obra da capa ao lado, que também estava sendo autografado naquele dia. Havana Táxi foi escrito pelo norueguês, doutor em antropologia social Stale Wig e saiu pela editora Buzz. 

Entre 2015 e 2018, Ståle morou em Havana para sua pesquisa de doutorado. Para isso, ele comprou um antigo táxi Buick Roadmaster de 1953 e, enquanto dirigia, coletou histórias e relatos de passageiros e outros motoristas sobre as reformas de mercado, como o acordo de relaxamento do embargo econômico firmado entre Barack Obama e Raul Castro e as mudanças sociais na ilha, como a morte de Fidel e a chegada da internet. 

O livro acompanha de perto a vida de três passageiros frequentes — Norges, Linet e Catalina — mostrando como seus sonhos e iniciativas colidem com as estruturas antigas e enraizadas do sistema cubano. Norges é gay e esse é um dos motivos pelos quais teve que sair da ilha. O autógrafo dele está na foto ao lado esquerdo, junto com o de Stale.

Para mim, a obra não foca tanto na história do táxi mas toca em aspectos interessantes do funcionamento de Cuba como, por exemplo, a vigilância da polícia e o suborno aos policiais para que as coisas funcionem. Nunca tinha lido algo que tenha mostrado tão intimamente Cuba e, para mim, ficou muito claro as dificuldades da ilha, algo que eu já tinha criticado no texto de 2016. O primeiro problema é a tirania no socialismo. Nunca tivemos democracia (pluripartidarismo; eleições; liberdade de expressão) no socialismo. O segundo problema é a dependência econômica de outros países. Cuba nunca foi autossuficiente. E isso se reflete na pobreza de grande parte de sua população.

Digo isso com pesar mas, para mim, atualmente, Cuba precisa de um pouco de capitalismo. Digo isso com pesar porque acho o capitalismo muito brutal, muito selvagem mas Cuba não tem mis quem lhe ajude economicamente. Então, acho que a ilha deve aceitar o investimento de algumas empresas estrangeiras para criar empregos.  

O texto de Wig é maravilhoso. Leve; objetivo; envolvente; honesto; comovente, em nada se parece com um trabalho acadêmico. A obra mudou, um pouco, a minha visão sobre o socialismo cubano.   

English:

My friends, you know I'm left-wing. I think it's the best option for the world because, evidently, we have more poor people than rich people, and the left is the only one that looks out for the poor. But that doesn't mean I'm a radical leftist. Almost ten years ago, when Fidel Castro died in Cuba, I wrote a text here on the blog criticizing some aspects of the island's system.

At the Book Fair, while buying another book that would have an autograph session, I came across this work with the cover next to it, which was also being autographed that day. Havana Taxi was written by the Norwegian, PhD in social anthropology Stale Wig, and published by Buzz.

Between 2015 and 2018, Ståle lived in Havana for his doctoral research. To do this, he bought an old 1953 Buick Roadmaster taxi and, while driving, collected stories and accounts from passengers and other drivers about market reforms, such as the agreement to ease the economic embargo signed between Barack Obama and Raul Castro, and social changes on the island, such as Fidel's death and the arrival of the internet.

The book closely follows the lives of three frequent passengers — Norges, Linet, and Catalina — showing how their dreams and initiatives clash with the old and entrenched structures of the Cuban system. Norges is gay, and that is one of the reasons he had to leave the island. His autograph is in the photo on the left, along with Stale's.

For me, the work doesn't focus so much on the history of the taxi but touches on interesting aspects of how Cuba works, such as police surveillance and bribery of police officers to make things work. I had never read anything that showed Cuba so intimately, and for me, the island's difficulties became very clear, something I had already criticized in my 2016 text. The first problem is tyranny in socialism. We have never had democracy (multi-party system; elections; freedom of expression) in socialism. The second problem is economic dependence on other countries. Cuba has never been self-sufficient. And this is reflected in the poverty of a large part of its population.

I say this with regret, but for me, currently, Cuba needs a little capitalism. I say this with regret because I find capitalism very brutal, very savage, but Cuba no longer has anyone to help it economically. So, I think the island should accept investment from some foreign companies to create jobs.

Wig's text is wonderful. Light; objective; engaging; honest; moving, it doesn't resemble an academic work at all. The work changed, somewhat, my view on Cuban socialism.

German:

Meine Freunde, ihr wisst, dass ich links bin. Ich denke, das ist die beste Option für die Welt, denn es gibt offensichtlich mehr Arme als Reiche, und die Linke ist die einzige, die sich um die Armen kümmert. Das heißt aber nicht, dass ich ein radikaler Linker bin. Vor fast zehn Jahren, als Fidel Castro in Kuba starb, schrieb ich hier im Blog einen Text, in dem ich einige Aspekte des Systems der Insel kritisierte.

Auf der Buchmesse, als ich ein anderes Buch kaufte, das signiert werden sollte, stieß ich auf dieses Werk. Das Cover daneben wurde ebenfalls an diesem Tag signiert. „Havana Taxi“ wurde von dem norwegischen Sozialanthropologen Ståle Wig geschrieben und von Buzz veröffentlicht.

Zwischen 2015 und 2018 lebte Ståle für seine Doktorarbeit in Havanna. Dafür kaufte er sich ein altes Buick Roadmaster Taxi von 1953 und sammelte während der Fahrt Geschichten und Berichte von Fahrgästen und anderen Fahrern über Marktreformen, wie etwa das Abkommen zur Lockerung des Wirtschaftsembargos zwischen Barack Obama und Raúl Castro, sowie über gesellschaftliche Veränderungen auf der Insel, wie Fidels Tod und die Einführung des Internets.

Das Buch begleitet drei Stammgäste – Norges, Linet und Catalina – und zeigt, wie ihre Träume und Initiativen mit den alten, festgefahrenen Strukturen des kubanischen Systems kollidieren. Norges ist homosexuell, und das ist einer der Gründe, warum er die Insel verlassen musste. Seine Unterschrift ist auf dem Foto links neben der von Stale zu sehen.

Für mich liegt der Fokus des Buches weniger auf der Geschichte des Taxis, sondern vielmehr auf interessanten Aspekten des kubanischen Systems, wie etwa der polizeilichen Überwachung und der Bestechung von Polizisten, um die Dinge zum Laufen zu bringen. Ich hatte noch nie etwas gelesen, das Kuba so intim darstellte, und mir wurden die Schwierigkeiten der Insel sehr deutlich vor Augen geführt – etwas, das ich bereits in meinem Text von 2016 kritisiert hatte. Das erste Problem ist die Tyrannei im Sozialismus. Wir hatten im Sozialismus nie Demokratie (Mehrparteiensystem, Wahlen, Meinungsfreiheit). Das zweite Problem ist die wirtschaftliche Abhängigkeit von anderen Ländern. Kuba war nie autark. Und das spiegelt sich in der Armut eines großen Teils der Bevölkerung wider.

Ich sage das mit Bedauern, aber meiner Meinung nach braucht Kuba derzeit etwas Kapitalismus. Ich sage das mit Bedauern, weil ich den Kapitalismus als sehr brutal, sehr unbarmherzig empfinde, aber Kuba hat niemanden mehr, der ihm wirtschaftlich helfen kann. Daher denke ich, dass die Insel Investitionen von ausländischen Unternehmen annehmen sollte, um Arbeitsplätze zu schaffen.

Wigs Text ist wunderbar. Leicht verständlich, objektiv, fesselnd, ehrlich, bewegend – er ähnelt überhaupt nicht einer akademischen Arbeit. Das Werk hat meine Sicht auf den kubanischen Sozialismus etwas verändert.

Ukrainian:

Друзі мої, ви знаєте, що я лівий. Я думаю, що це найкращий варіант для світу, бо, очевидно, у нас більше бідних людей, ніж багатих, і ліві — єдині, хто піклується про бідних. Але це не означає, що я радикальний лівий. Майже десять років тому, коли Фідель Кастро помер на Кубі, я написав тут, у блозі, текст, у якому критикував деякі аспекти острівної системи.

На книжковому ярмарку, купуючи ще одну книгу, яка мала б автограф-сесію, я натрапив на цю роботу з обкладинкою поруч, яку також того дня роздавали. «Гавана Таксі» написав норвежець, доктор філософії з соціальної антропології Стале Віг, а видало її видавництво Buzz.

Між 2015 і 2018 роками Стале жив у Гавані для виконання свого докторського дослідження. Для цього він придбав старе таксі Buick Roadmaster 1953 року випуску та під час керування збирав історії та розповіді пасажирів та інших водіїв про ринкові реформи, такі як угода про послаблення економічного ембарго, підписана між Бараком Обамою та Раулем Кастро, та соціальні зміни на острові, такі як смерть Фіделя та поява інтернету.

Книга уважно розповідає про життя трьох частих пасажирів — Норхеса, Лінета та Каталіни — показуючи, як їхні мрії та ініціативи стикаються зі старими та усталеними структурами кубинської системи. Норхес — гей, і це одна з причин, чому він мусив покинути острів. Його автограф є на фотографії ліворуч, разом із автографом Стале.

Для мене робота не стільки зосереджена на історії таксі, скільки торкається цікавих аспектів функціонування Куби, таких як поліцейське стеження та підкуп поліцейських, щоб усе працювало. Я ніколи не читав нічого, що так інтимно показувало Кубу, і для мене труднощі острова стали дуже зрозумілими, що я вже критикував у своєму тексті 2016 року. Перша проблема — це тиранія в соціалізмі. У нас ніколи не було демократії (багатопартійної системи; виборів; свободи слова) в соціалізмі. Друга проблема — це економічна залежність від інших країн. Куба ніколи не була самодостатньою. І це відображається в бідності значної частини її населення.

Я кажу це з жалем, але для мене зараз Кубі потрібен трохи капіталізму. Я кажу це з жалем, тому що вважаю капіталізм дуже жорстоким, дуже диким, але Кубі більше немає нікого, хто міг би допомогти їй економічно. Тому я думаю, що острів повинен прийняти інвестиції від деяких іноземних компаній для створення робочих місць.

Russian:

Друзья мои, вы знаете, что я левый. Я считаю, что это лучший вариант для мира, потому что, очевидно, у нас больше бедных, чем богатых, и только левые заботятся о бедных. Но это не значит, что я радикальный левый. Почти десять лет назад, когда Фидель Кастро умер на Кубе, я написал здесь, в блоге, текст, критикующий некоторые аспекты системы острова.

На книжной ярмарке, покупая другую книгу, на которой должна была состояться автограф-сессия, я наткнулся на эту работу, обложка которой тоже была подписана в тот день. Книга «Гаванское такси» написана норвежским доктором социальных наук Стале Вигом и издана издательством Buzz.

С 2015 по 2018 год Стале жил в Гаване для проведения своих докторских исследований. Для этого он купил старое такси Buick Roadmaster 1953 года выпуска и, во время поездок, собирал истории и рассказы пассажиров и других водителей о рыночных реформах, таких как соглашение об ослаблении экономического эмбарго, подписанное между Бараком Обамой и Раулем Кастро, и о социальных изменениях на острове, таких как смерть Фиделя и появление интернета.

Книга подробно описывает жизнь трех постоянных пассажиров — Норгеса, Линета и Каталины — показывая, как их мечты и инициативы сталкиваются со старыми и укоренившимися структурами кубинской системы. Норгес — гей, и это одна из причин, по которой ему пришлось покинуть остров. Его автограф есть на фотографии слева, рядом с автографом Стале.

Для меня эта работа не столько фокусируется на истории такси, сколько затрагивает интересные аспекты функционирования Кубы, такие как полицейское наблюдение и подкуп полицейских для обеспечения порядка. Я никогда не читал ничего, что так подробно показывало бы Кубу, и для меня трудности острова стали очень очевидны, о чём я уже писал в своей работе 2016 года. Первая проблема — тирания при социализме. У нас никогда не было демократии (многопартийной системы; выборов; свободы слова) при социализме. Вторая проблема — экономическая зависимость от других стран. Куба никогда не была самодостаточной. И это отражается в бедности значительной части её населения.

Я говорю это с сожалением, но, на мой взгляд, сейчас Кубе немного нужен капитализм. Я говорю это с сожалением, потому что считаю капитализм очень жестоким, очень диким, но у Кубы больше нет никого, кто мог бы помочь ей экономически. Поэтому я думаю, что острову следует принять инвестиции от некоторых иностранных компаний для создания рабочих мест.

Текст Вига замечательный. Лёгкий; объективный; увлекательный; честный; трогательный, он совсем не похож на академическую работу. Эта работа несколько изменила моё представление о кубинском социализме.

Текст Віга чудовий. Легкий; об'єктивний; захопливий; чесний; зворушливий, він зовсім не схожий на академічну роботу. Робота дещо змінила мій погляд на кубинський соціалізм.

Spanish:

Amigos, saben que soy de izquierdas. Creo que es la mejor opción para el mundo porque, evidentemente, tenemos más pobres que ricos, y la izquierda es la única que vela por los pobres. Pero eso no significa que sea de izquierdas radical. Hace casi diez años, cuando Fidel Castro murió en Cuba, escribí un texto aquí en el blog criticando algunos aspectos del sistema de la isla.

En la Feria del Libro, mientras compraba otro libro que iba a tener una sesión de autógrafos, me encontré con esta obra con la portada al lado, que también estaba siendo autografiada ese día. Havana Taxi fue escrita por el noruego, doctor en antropología social, Stale Wig, y publicada por Buzz.

Entre 2015 y 2018, Ståle vivió en La Habana para su investigación doctoral. Para ello, compró un viejo taxi Buick Roadmaster de 1953 y, mientras conducía, recopiló historias y relatos de pasajeros y otros conductores sobre reformas de mercado, como el acuerdo para flexibilizar el embargo económico firmado entre Barack Obama y Raúl Castro, y cambios sociales en la isla, como la muerte de Fidel y la llegada de internet.

El libro sigue de cerca la vida de tres pasajeros frecuentes —Norges, Linet y Catalina—, mostrando cómo sus sueños e iniciativas chocan con las viejas y arraigadas estructuras del sistema cubano. Norges es gay, y esa es una de las razones por las que tuvo que abandonar la isla. Su autógrafo aparece en la foto de la izquierda, junto con el de Stale.

Para mí, la obra no se centra tanto en la historia del taxi, sino que aborda aspectos interesantes del funcionamiento de Cuba, como la vigilancia policial y el soborno a agentes de policía para que las cosas funcionen. Nunca había leído nada que mostrara a Cuba de forma tan íntima, y ​​para mí, las dificultades de la isla quedaron muy claras, algo que ya había criticado en mi texto de 2016. El primer problema es la tiranía en el socialismo. Nunca hemos tenido democracia (multipartidismo, elecciones, libertad de expresión) en el socialismo. El segundo problema es la dependencia económica de otros países. Cuba nunca ha sido autosuficiente. Y esto se refleja en la pobreza de gran parte de su población.

Lo digo con pesar, pero para mí, actualmente, Cuba necesita un poco de capitalismo. Lo digo con pesar porque encuentro el capitalismo muy brutal, muy salvaje, pero Cuba ya no tiene a nadie que la ayude económicamente. Por lo tanto, creo que la isla debería aceptar inversiones de algunas empresas extranjeras para crear empleos.

El texto de Wig es maravilloso. Ligero, objetivo, atractivo, honesto y conmovedor; no se parece en nada a una obra académica. La obra cambió, en cierta medida, mi visión del socialismo cubano.

Italian:

Amici miei, sapete che sono di sinistra. Penso che sia l'opzione migliore per il mondo perché, evidentemente, abbiamo più poveri che ricchi, e la sinistra è l'unica che si prende cura dei poveri. Ma questo non significa che io sia un radicale di sinistra. Quasi dieci anni fa, quando Fidel Castro morì a Cuba, scrissi un testo qui sul blog in cui criticavo alcuni aspetti del sistema dell'isola.

Alla Fiera del Libro, mentre compravo un altro libro che avrebbe avuto una sessione di autografi, mi sono imbattuto in quest'opera con la copertina accanto, che era anch'essa in fase di autografo quel giorno. Havana Taxi è stato scritto dal norvegese Stale Wig, dottore di ricerca in antropologia sociale, e pubblicato da Buzz.

Tra il 2015 e il 2018, Ståle ha vissuto all'Avana per la sua ricerca di dottorato. Per farlo, ha acquistato un vecchio taxi Buick Roadmaster del 1953 e, durante la guida, ha raccolto storie e resoconti di passeggeri e altri autisti sulle riforme del mercato, come l'accordo per allentare l'embargo economico firmato tra Barack Obama e Raul Castro, e sui cambiamenti sociali sull'isola, come la morte di Fidel e l'avvento di Internet.

Il libro segue da vicino le vite di tre passeggeri abituali – Norges, Linet e Catalina – mostrando come i loro sogni e le loro iniziative si scontrino con le vecchie e radicate strutture del sistema cubano. Norges è gay, e questo è uno dei motivi per cui ha dovuto lasciare l'isola. Il suo autografo è nella foto a sinistra, insieme a quello di Stale.

Per me, l'opera non si concentra tanto sulla storia del taxi, quanto piuttosto su aspetti interessanti del funzionamento di Cuba, come la sorveglianza della polizia e la corruzione degli agenti per far funzionare le cose. Non avevo mai letto nulla che mostrasse Cuba in modo così intimo, e per me le difficoltà dell'isola sono diventate molto chiare, cosa che avevo già criticato nel mio testo del 2016. Il primo problema è la tirannia nel socialismo. Non abbiamo mai avuto democrazia (sistema multipartitico; elezioni; libertà di espressione) nel socialismo. Il secondo problema è la dipendenza economica dagli altri paesi. Cuba non è mai stata autosufficiente. E questo si riflette nella povertà di gran parte della sua popolazione.

Lo dico con rammarico, ma per me, attualmente, Cuba ha bisogno di un po' di capitalismo. Lo dico con rammarico perché trovo il capitalismo molto brutale, molto selvaggio, ma Cuba non ha più nessuno che la aiuti economicamente. Quindi, penso che l'isola dovrebbe accettare investimenti da alcune aziende straniere per creare posti di lavoro.

Il testo di Wig è meraviglioso. Leggero; obiettivo; coinvolgente; onesto; commovente, non assomiglia affatto a un'opera accademica. L'opera ha cambiato, in un certo senso, la mia visione del socialismo cubano.

French:

Mes amis, vous savez que je suis de gauche. Je pense que c'est la meilleure option pour le monde car, de toute évidence, nous avons plus de pauvres que de riches, et la gauche est la seule à se soucier des plus démunis. Mais cela ne fait pas de moi un gauchiste radical. Il y a près de dix ans, à la mort de Fidel Castro à Cuba, j'ai publié un article ici même, sur ce blog, critiquant certains aspects du système cubain.

Au Salon du livre, alors que j'achetais un autre ouvrage pour lequel une séance de dédicaces était prévue, je suis tombé sur celui-ci, dont la couverture était juste à côté ; il était lui aussi en cours de dédicace ce jour-là. « Havana Taxi » est un roman de Ståle Wig, docteur en anthropologie sociale et auteur norvégien, publié chez Buzz.

Entre 2015 et 2018, Ståle a vécu à La Havane pour ses recherches doctorales. Pour ce faire, il a acheté un vieux taxi Buick Roadmaster de 1953 et, au volant, a recueilli des témoignages de passagers et d'autres chauffeurs sur les réformes économiques, comme l'accord d'allègement de l'embargo économique signé entre Barack Obama et Raul Castro, et sur les changements sociaux à Cuba, tels que la mort de Fidel et l'arrivée d'Internet.

Le livre suit de près le quotidien de trois passagers réguliers – Norges, Linet et Catalina – et montre comment leurs rêves et leurs initiatives se heurtent aux structures anciennes et profondément enracinées du système cubain. Norges est homosexuel, et c'est l'une des raisons pour lesquelles il a dû quitter l'île. Sa signature figure sur la photo de gauche, aux côtés de celle de Stale.

À mon sens, l'ouvrage ne s'attarde pas tant sur l'histoire du taxi que sur des aspects intéressants du fonctionnement de Cuba, comme la surveillance policière et la corruption d'agents de police pour asseoir son pouvoir. Je n'avais jamais rien lu qui décrive Cuba avec autant d'intimité, et les difficultés de l'île m'ont paru aujourd'hui très claires, un point que j'avais déjà soulevé dans mon texte de 2016. Le premier problème est la tyrannie inhérente au socialisme. Nous n'avons jamais connu la démocratie (multipartisme, élections, liberté d'expression) sous le socialisme. Le second problème est la dépendance économique vis-à-vis des autres pays. Cuba n'a jamais été autosuffisante, ce qui explique la pauvreté d'une grande partie de sa population.

Je le dis avec regret, mais à mon avis, Cuba a besoin d'un peu de capitalisme. Je le dis avec regret car je trouve le capitalisme très brutal, très sauvage, mais Cuba ne bénéficie plus du soutien économique de personne. Je pense donc que l'île devrait accepter les investissements de certaines entreprises étrangères pour créer des emplois.

Le texte de Wig est remarquable. Clair, objectif, captivant, honnête et émouvant, il ne ressemble en rien à un ouvrage universitaire. Ce livre a quelque peu modifié ma vision du socialisme cubain.

Chinês:

朋友们，你们都知道我是左翼人士。我认为这对世界来说是最佳选择，因为显而易见，穷人比富人多，而左翼是唯一真正关心穷人的阵营。但这并不意味着我是个激进左派。大约十年前，菲德尔·卡斯特罗在古巴去世时，我曾在博客上撰文批评古巴体制的某些方面。

在书展上，我正准备买另一本有签名会的书时，偶然发现了这本书，它的封面就在旁边，当天也有签名会。这本书名为《哈瓦那出租车》，作者是挪威社会人类学博士斯塔勒·维格，由Buzz出版社出版。

2015年至2018年间，斯塔勒在哈瓦那进行博士研究。为了完成这项工作，他买了一辆1953年产的别克路霸出租车，并在驾驶过程中收集乘客和其他司机讲述的故事，内容涉及市场改革（例如巴拉克·奥巴马和劳尔·卡斯特罗签署的放松经济封锁的协议）以及岛上的社会变迁（例如菲德尔·卡斯特罗的去世和互联网的出现）。

这本书细致地描绘了三位常客——诺尔赫斯、利内特和卡塔琳娜——的生活，展现了他们的梦想和抱负如何与古巴根深蒂固的旧体制发生冲突。诺尔赫斯是同性恋，这也是他不得不离开古巴的原因之一。左边的照片上有他的签名，旁边还有斯塔尔的签名。

对我而言，这本书的重点并非出租车的历史，而是触及了古巴社会运作中一些有趣的方面，例如警察的监视以及为了达到目的而贿赂警察。我从未读过如此深入展现古巴的作品，对我而言，这座岛屿的困境变得清晰可见，而这正是我在2016年的文章中已经批判过的。首要问题是社会主义中的专制。社会主义制度下，我们从未真正拥有过民主（多党制、选举、言论自由）。第二个问题是经济上对其他国家的依赖。古巴从未实现过自给自足。这体现在其大部分人口的贫困之中。

我遗憾地说，就目前而言，我认为古巴需要一些资本主义。我之所以遗憾地说，是因为我认为资本主义非常残酷，非常野蛮，但古巴如今已无人能在经济上帮助它。因此，我认为古巴应该接受一些外国公司的投资，以创造就业机会。

维格的文章精彩绝伦。它轻松、客观、引人入胜、真诚、感人至深，完全不像是一部学术著作。这本书在某种程度上改变了我对古巴社会主义的看法。

Biografia de Leonel Brizola

Meus Amigos, continuando com a saga dos livros lidos durante o meu longo período de folga. Mais uma biografia. Dessa vez, do Leonel Brizola. Esse também foi um empréstimo, agora da minha Dinda Lígia. 
O nome da obra é longo: "Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola" e saiu pela Editora Planeta. Ela foi escrita por João Otávio, o último filho de Brizola a falecer. O livro foi publicado em 2016 e João morreu no ano seguinte. 
João Otávio, filho com que mais Brizola teve afinidades, mistura a sua história com a história do pai. Mas é natural porque a sua vida, como filho, é dependente da vida do pai. Um exemplo disso foi o exílio de Brizola para o Uruguai durante a ditadura. João conta da sua infância; da sua relação com Getúlio Vargas e com seu tio Jango; conta detalhes do suicídio de Vargas; de como foi morar num palácio quando o pai foi governador do Rio Grande do Sul; da volta do exílio; do período em que Brizola foi governador do Rio de Janeiro; da relação com a Globo; dos encontros com Fidel Castro, entre outras coisas. 
O interessante é que João Otávio não poupa críticas também. Cita que o pai era mulherengo e traía a esposa. Da mãe, citou o lado burguês e sua falsa religiosidade. 
O livro é interessante porque, além de contar a história de um filho de Brizola, mostra detalhes de passagens importantes da história do Brasil. 

English:

My friends, continuing with the saga of books read during my long period of time off. Another biography. This time, by Leonel Brizola. This one was also borrowed, this time from my godmother Lígia.

The title of the book is long: "My Life with My Father, Leonel Brizola" and it was published by Editora Planeta. It was written by João Otávio, Brizola's last son to pass away. The book was published in 2016 and João died the following year.

João Otávio, the son with whom Brizola had the most affinities, mixes his story with his father's story. But it is natural because his life, as a son, is dependent on his father's life. An example of this was Brizola's exile to Uruguay during the dictatorship. João tells about his childhood; his relationship with Getúlio Vargas and his uncle Jango; details of Vargas' suicide; how he lived in a palace when his father was governor of Rio Grande do Sul; his return from exile; the period when Brizola was governor of Rio de Janeiro; his relationship with Globo; his meetings with Fidel Castro, among other things.

What is interesting is that João Otávio does not hold back on his criticism either. He mentions that his father was a womanizer and cheated on his wife. As for his mother, he mentioned her bourgeois side and her false religiosity.

The book is interesting because, in addition to telling the story of one of Brizola's sons, it shows details of important moments in Brazilian history.

German:

Meine Freunde, ich setze die Geschichte der Bücher fort, die ich während meiner langen Freizeit gelesen habe. Eine weitere Biografie. Diesmal von Leonel Brizola. Auch das war eine Leihgabe, jetzt von meiner Dinda Lígia.

Der Name des Werks ist lang: „Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola“ und wurde von Editora Planeta veröffentlicht. Es wurde von João Otávio geschrieben, Brizolas letztem Sohn, der starb. Das Buch wurde 2016 veröffentlicht und João starb im folgenden Jahr.

João Otávio, der Sohn, zu dem Brizola die größte Affinität hatte, vermischt seine Geschichte mit der seines Vaters. Aber es ist natürlich, denn Ihr Leben als Sohn hängt vom Leben Ihres Vaters ab. Ein Beispiel hierfür war Brizolas Exil nach Uruguay während der Diktatur. João erzählt von seiner Kindheit; seine Beziehung zu Getúlio Vargas und seinem Onkel Jango; erzählt Einzelheiten über Vargas‘ Selbstmord; wie er in einem Palast lebte, als sein Vater Gouverneur von Rio Grande do Sul war; die Rückkehr aus dem Exil; aus der Zeit, als Brizola Gouverneur von Rio de Janeiro war; die Beziehung zu Globo; Treffen unter anderem mit Fidel Castro.

Das Interessante ist, dass auch João Otávio nicht mit Kritik spart. Er erwähnt, dass sein Vater ein Frauenheld war und seine Frau betrogen hat. Von seiner Mutter zitierte er die bürgerliche Seite und ihre falsche Religiosität.

Das Buch ist interessant, weil es nicht nur die Geschichte eines Sohnes von Brizola erzählt, sondern auch Details zu wichtigen Passagen in der Geschichte Brasiliens zeigt.

Ukrainian: 

Друзі мої, продовжую сагу про книги, прочитані під час моєї тривалої відпустки. Інша біографія. Цього разу Леонель Брізола. Це також була позика, тепер від моєї Дінди Лігії.

Назва твору довга: «Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola» і була опублікована Editora Planeta. Його написав Жоао Отавіо, останній син Брізоли, який помер. Книга була опублікована в 2016 році, а наступного року Жоао помер.

Жоао Отавіо, син, з яким Брізола була найбільше близька, змішує свою історію з історією свого батька. Але це природно, бо твоє життя, як сина, залежить від життя твого батька. Прикладом цього було вигнання Брізоли до Уругваю під час диктатури. Жоао розповідає про своє дитинство; його стосунки з Гетуліо Варгасом і його дядьком Джанго; розповідає подробиці самогубства Варгаса; як він жив у палаці, коли його батько був губернатором Ріу-Гранді-ду-Сул; повернення із заслання; з періоду, коли Брізола був губернатором Ріо-де-Жанейро; відносини з Globo; зустрічі з Фіделем Кастро, серед іншого.

Цікаво, що Жоао Отавіо теж не шкодує критики. Він згадує, що його батько був бабієм і зраджував дружині. Від матері він послався на буржуазну сторону та її фальшиву релігійність.

Книга цікава тим, що, окрім того, що розповідає історію сина Брізоли, вона показує подробиці важливих уривків в історії Бразилії.

Russian:

Друзья мои, продолжаю сагу о книгах, прочитанных за время моего длительного отсутствия. Другая биография. На этот раз Леонель Бризола. Это тоже был кредит, теперь от моей Dinda Lígia.

Название работы длинное: «Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola» и было опубликовано издательством Editora Planeta. Его написал Жоау Отавио, последний умерший сын Бризолы. Книга была опубликована в 2016 году, а в следующем году Жуан умер.

Жоау Отавио, сын, с которым Бризола была наиболее близка, смешивает свою историю с историей своего отца. Но это естественно, потому что твоя жизнь как сына зависит от жизни твоего отца. Примером этого была ссылка Бризолы в Уругвай во время диктатуры. Жоау рассказывает о своем детстве; его отношения с Жетулио Варгасом и его дядей Джанго; рассказывает подробности самоубийства Варгаса; как он жил во дворце, когда его отец был губернатором Риу-Гранди-ду-Сул; возвращение из ссылки; из периода, когда Бризола был губернатором Рио-де-Жанейро; отношения с Глобо; встречи с Фиделем Кастро и многое другое.

Интересно то, что Жоау Отавиу тоже не жалеет критики. Он упоминает, что его отец был бабником и изменял жене. От матери он ссылался на буржуазную сторону и ее ложную религиозность.

Книга интересна тем, что, помимо рассказа истории сына Бризолы, в ней показаны подробности важных отрывков из истории Бразилии.

Spanish:

Amigos Míos, continuando con la saga de libros leídos durante mi largo periodo de descanso. Otra biografía. Esta vez, de Leonel Brizola. Esto también fue un préstamo, ahora de mi Dinda Lígia.

El nombre de la obra es largo: "Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola" y fue publicada por la Editora Planeta. Fue escrito por João Otávio, el último hijo de Brizola en morir. El libro se publicó en 2016 y João murió al año siguiente.

João Otávio, el hijo con quien Brizola tenía más afinidad, mezcla su historia con la de su padre. Pero es natural porque tu vida, como hijo, depende de la vida de tu padre. Un ejemplo de esto fue el exilio de Brizola a Uruguay durante la dictadura. João cuenta sobre su infancia; su relación con Getúlio Vargas y su tío Jango; cuenta detalles del suicidio de Vargas; cómo vivió en un palacio cuando su padre era gobernador de Rio Grande do Sul; el regreso del exilio; del período en que Brizola fue gobernador de Río de Janeiro; la relación con Globo; reuniones con Fidel Castro, entre otras cosas.

Lo interesante es que João Otávio tampoco escatima en críticas. Menciona que su padre era mujeriego y engañó a su esposa. De su madre citó el lado burgués y su falsa religiosidad.

El libro es interesante porque, además de contar la historia de un hijo de Brizola, muestra detalles de pasajes importantes de la historia de Brasil.

French:

Mes amis, je continue la saga des livres lus pendant ma longue période de repos. Une autre biographie. Cette fois, de Leonel Brizola. C'était aussi un prêt, maintenant de ma Dinda Lígia.

Le nom de l'œuvre est long : « Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola » et a été publiée par Editora Planeta. Il a été écrit par João Otávio, le dernier fils décédé de Brizola. Le livre a été publié en 2016 et João est décédé l'année suivante.

João Otávio, le fils avec lequel Brizola avait le plus d'affinités, mélange son histoire avec celle de son père. Mais c’est naturel parce que votre vie de fils dépend de la vie de votre père. L'exil de Brizola en Uruguay pendant la dictature en est un exemple. João raconte son enfance ; sa relation avec Getúlio Vargas et son oncle Jango ; raconte les détails du suicide de Vargas ; comment il vivait dans un palais lorsque son père était gouverneur du Rio Grande do Sul ; le retour d'exil ; de l'époque où Brizola était gouverneur de Rio de Janeiro ; la relation avec Globo ; rencontres avec Fidel Castro, entre autres.

Ce qui est intéressant, c'est que João Otávio n'épargne pas non plus les critiques. Il mentionne que son père était un coureur de jupons et trompait sa femme. De sa mère, il citait le côté bourgeois et sa fausse religiosité.

Le livre est intéressant car, en plus de raconter l'histoire d'un fils de Brizola, il montre des détails de passages importants de l'histoire du Brésil.

Italian: 

Amici miei, continua la saga dei libri letti durante il mio lungo periodo di pausa. Un'altra biografia. Questa volta di Leonel Brizola. Anche questo era un prestito, ora dalla mia Dinda Lígia.

Il nome dell'opera è lungo: "Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola" ed è stata pubblicata da Editora Planeta. È stato scritto da João Otávio, l'ultimo figlio di Brizola a morire. Il libro è stato pubblicato nel 2016 e João è morto l'anno successivo.

João Otávio, il figlio con cui Brizola aveva più affinità, mescola la sua storia con quella di suo padre. Ma è naturale perché la tua vita, come figlio, dipende dalla vita di tuo padre. Un esempio di ciò fu l'esilio di Brizola in Uruguay durante la dittatura. João racconta la sua infanzia; la sua relazione con Getúlio Vargas e suo zio Jango; racconta i dettagli del suicidio di Vargas; come viveva in un palazzo quando suo padre era governatore del Rio Grande do Sul; il ritorno dall'esilio; del periodo in cui Brizola era governatore di Rio de Janeiro; il rapporto con Globo; incontri con Fidel Castro, tra le altre cose.

La cosa interessante è che anche João Otávio non risparmia critiche. Dice che suo padre era un donnaiolo e tradiva sua moglie. Di sua madre citava il lato borghese e la sua falsa religiosità.

Il libro è interessante perché, oltre a raccontare la storia di un figlio di Brizola, mostra i dettagli di passaggi importanti della storia del Brasile.

Chinese:

我的朋友们，继续我在长期休假期间阅读的书​​籍传奇。另一本传记。这次是莱昂内尔·布里佐拉 (Leonel Brizola) 创作的。这也是一笔贷款，现在来自我的丁达·利吉亚。

作品的名字很长：“Minha Vida com Meu Pai, Leonel Brizola”，由 Editora Planeta 出版。它的作者是布里佐拉最后去世的儿子若昂·奥塔维奥。该书于 2016 年出版，若昂于次年去世。

若昂·奥塔维奥是布里佐拉最亲近的儿子，他将自己的故事与父亲的故事结合在一起。但这是很自然的，因为作为儿子，你的生命依赖于你父亲的生命。一个例子是布里佐拉在独裁统治期间流亡到乌拉圭。若昂讲述了他的童年；他与 Getulio Vargas 及其叔叔 Jango 的关系；讲述巴尔加斯自杀的细节；当他的父亲担任南里奥格兰德州州长时，他如何住在宫殿里；流亡归来；布里佐拉担任里约热内卢州长期间；与 Globo 的关系；与菲德尔·卡斯特罗的会面等。

有趣的是，若昂·奥塔维奥也不乏批评。他提到他的父亲是一个好色之徒，并且欺骗了他的妻子。他从母亲那里引用了资产阶级的一面和她虚假的宗教信仰。

这本书很有趣，因为除了讲述布里佐拉儿子的故事外，它还详细介绍了巴西历史上的重要段落。

Livro 100 Anos da Revolução Russa

Meus amigos, li um livro diferente: 100 Anos da Revolução Russa, orgnizado por Walmaro Paz e editado. Como vocês sabem, a Revolução Russa foi em 1917 e, portanto em 2017, fez 100 anos. Em 2017, aconteceu, em Porto Alegre, um seminário para debater o legado dessa revolução. Foram 19 palestras que discutiram a revolução russa. O livro é a transcrição, na íntegra, de todas essas 19 palestras. Destaque para a fala do ex-ministro e ex-governador Tarso Genro. 

Em alguns artigos, há certos exageros como dizer que a Revolução Russa foi o fato mais importante do século 20 (para mim, infelizmente, foi a 2º Guerra Mundial) mas ela teve grande importância com a criação de vários direitos trabalhistas e a defesa do voto feminino. Se não fosse a revolução russa, os patrões nos explorariam mais do que ainda nos exploram hoje em dia.   
Como todos sabem, a Revolução Russa implantou o socialismo e criou a União Soviética. O que eu acho do socialismo? Muito do que penso sobre o assunto, refleti no artigo que que escrevi sobre a morte de Fidel Castro, no final de 2016: A morte de Fidel . 

Mas acho que o socialismo nunca será predominante no mundo porque as pessoas são individualistas e não querem dividir as suas posses, os seus lucros. Acho também que a campanha de demonização do socialismo/comunismo pelos capitalistas sempre foi muito forte e competente. As pessoas têm muito medo do socialismo. Os empresários, então, nem se fala (e com razão porque perderiam seus negócios). O capitalismo pode ser um pouco melhor por nos dar mais liderdade econômica e mobilidade social mas parem de achar que ele é a solução do mundo; a oitava maravilha, que todo mundo vai viver em Miami se ele for implantado. Repito o que escrevi no texto sobre Fidel: é só olhar para as ruas do seu país, capitalista, e ver quanta pobreza temos por aí espalhada. 

O capitalismo se preocupa, basicamente, com o lucro. O socialismo, com as pessoas. O que o socialismo/comunismo precisa aprender é viver com liberdade de expressão. Ele sempre foi implantado com ditaduras. A maior parte dos países capitalistas é democrático.  

A Revolução Russa acendeu a luta dos trabalhadores e, por isso, foi tão importante. Muitas conquistas nossas como salário mínimo; férias; descanso semanal remunerado, entre outros, vieram de lá. Foi isso que aprendi com esse livro.    

English:

My friends, I read a different book: 100 Years of the Russian Revolution, organized by Walmaro Paz and edited. As you know, the Russian Revolution was in 1917 and therefore in 2017 it is 100 years old. In 2017, a seminar was held in Porto Alegre to discuss the legacy of this revolution. There were 19 lectures that discussed the Russian revolution. The book is the transcription, in full, of all these 19 lectures. Highlight for the speech of the ex-minister and ex-governor Tarso Genro.

In some articles, there are certain exaggerations like saying that the Russian Revolution was the most important fact of the 20th century (for me, unfortunately, it was the 2nd World War) but it had great importance with the creation of several labor rights and the defense of the vote feminine. If it weren't for the Russian revolution, the bosses would exploit us more than they still exploit us today.

As everyone knows, the Russian Revolution implanted socialism and created the Soviet Union. What do I think of socialism? Much of what I think about the subject, I reflected in the article I wrote about the death of Fidel Castro, at the end of 2016: A morte de Fidel .

But I think socialism will never prevail in the world because people are individualistic and don't want to share their possessions, their profits. I also think that the campaign to demonize socialism/communism by capitalists has always been very strong and competent. People are very afraid of socialism. Entrepreneurs, then, are not even talked about (and rightly so because they would lose their business). Capitalism can be a little better for giving us more economic leadership and social mobility but stop thinking that it is the world's solution; the eighth wonder, that everyone will live in Miami if it is implemented. I repeat what I wrote in the text about Fidel: just look at the streets of his capitalist country and see how much poverty we have spread out there.

Capitalism is primarily concerned with profit. Socialism, with the people. What socialism/communism needs to learn is to live with freedom of expression. It has always been implanted with dictatorships. Most capitalist countries are democratic.

The Russian Revolution ignited the workers' struggle and that's why it was so important. Many of our achievements such as minimum wage; vacation; paid weekly rest, among others, came from there. That's what I learned from this book.

German:

Meine Freunde, ich habe ein anderes Buch gelesen: 100 Jahre russische Revolution, zusammengestellt von Walmaro Paz und herausgegeben. Wie Sie wissen, fand die Russische Revolution im Jahr 1917 statt und ist daher im Jahr 2017 100 Jahre alt. Im Jahr 2017 fand in Porto Alegre ein Seminar statt, um das Erbe dieser Revolution zu diskutieren. Es gab 19 Vorträge, in denen die Russische Revolution thematisiert wurde. Das Buch ist die vollständige Transkription aller dieser 19 Vorträge. Highlight für die Rede des Ex-Ministers und Ex-Gouverneurs Tarso Genro.

In einigen Artikeln gibt es gewisse Übertreibungen, wie zum Beispiel die Aussage, dass die Russische Revolution die wichtigste Tatsache des 20. Jahrhunderts war (für mich war es leider der 2. Weltkrieg), aber sie hatte große Bedeutung für die Schaffung mehrerer Arbeitsrechte und des Verteidigung der Stimme weiblich. Ohne die russische Revolution würden uns die Bosse stärker ausbeuten, als sie uns heute noch ausbeuten.

Wie jeder weiß, hat die Russische Revolution den Sozialismus eingeführt und die Sowjetunion geschaffen. Was halte ich vom Sozialismus? Vieles von dem, was ich über das Thema denke, habe ich in dem Artikel widergespiegelt, den ich Ende 2016 über den Tod von Fidel Castro geschrieben habe: A morte de Fidel.

Aber ich denke, dass sich der Sozialismus niemals in der Welt durchsetzen wird, weil die Menschen individualistisch sind und ihren Besitz und ihre Gewinne nicht teilen wollen. Ich denke auch, dass die Kampagne zur Dämonisierung des Sozialismus/Kommunismus durch Kapitalisten immer sehr stark und kompetent war. Die Menschen haben große Angst vor dem Sozialismus. Über Unternehmer wird also nicht einmal gesprochen (und das zu Recht, denn sie würden ihr Geschäft verlieren). Der Kapitalismus kann ein wenig besser sein, um uns mehr wirtschaftliche Führung und soziale Mobilität zu verschaffen, aber denken Sie nicht mehr, dass er die Lösung für die Welt ist. Das achte Wunder, dass jeder in Miami leben wird, wenn es umgesetzt wird. Ich wiederhole, was ich im Text über Fidel geschrieben habe: Schauen Sie sich einfach die Straßen seines kapitalistischen Landes an und sehen Sie, wie viel Armut wir dort verbreitet haben.

Im Kapitalismus geht es in erster Linie um Profit. Sozialismus, mit dem Volk. Was der Sozialismus/Kommunismus lernen muss, ist, mit der Meinungsfreiheit zu leben. Es wurde schon immer Diktaturen eingepflanzt. Die meisten kapitalistischen Länder sind demokratisch.

Die Russische Revolution entfachte den Arbeiterkampf und war deshalb so wichtig. Viele unserer Errungenschaften wie Mindestlohn; Urlaub; Von dort kam unter anderem die bezahlte wöchentliche Ruhezeit. Das habe ich aus diesem Buch gelernt.

Ukrainian:

Друзі, я прочитав іншу книгу: 100 років російської революції, упорядковану Вальмаро Пасом і відредаговану. Як відомо, російська революція була в 1917 році, тому в 2017 році їй виповнюється 100 років. У 2017 році в Порту-Алегрі відбувся семінар для обговорення спадщини цієї революції. Про російську революцію було прочитано 19 лекцій. Книга є розшифровкою, повністю, усіх цих 19 лекцій. Акцент для виступу екс-міністра та екс-губернатора Тарсо Генро.

У деяких статтях є певні перебільшення, як-от те, що російська революція була найважливішим фактом 20-го століття (для мене, на жаль, це була Друга світова війна), але вона мала велике значення зі створенням кількох трудових прав і захист голосу жіночий. Якби не російська революція, боси експлуатували б нас більше, ніж вони експлуатують нас сьогодні.

Як усім відомо, російська революція запровадила соціалізм і створила Радянський Союз. Що я думаю про соціалізм? Багато з того, що я думаю про цю тему, я відобразив у статті, яку написав про смерть Фіделя Кастро наприкінці 2016 року: A morte de Fidel.

Але я думаю, що соціалізм ніколи не переможе у світі, тому що люди індивідуалісти і не хочуть ділитися своїм майном, своїми прибутками. Я також вважаю, що кампанія капіталістів з демонізації соціалізму/комунізму завжди була дуже сильною та компетентною. Люди дуже бояться соціалізму. Тож про підприємців навіть не йдеться (і це правильно, бо вони втратять бізнес). Капіталізм може бути трохи кращим, оскільки дає нам більше економічного лідерства та соціальної мобільності, але перестаньте думати, що це всесвітнє рішення; восьме диво, що всі будуть жити в Маямі, якщо це буде реалізовано. Повторюю те, що я написав у тексті про Фіделя: просто подивіться на вулиці його капіталістичної країни і подивіться, скільки у нас там бідності.

Капіталізм насамперед стурбований прибутком. Соціалізм, з народом. Чого соціалізм/комунізм повинен навчитися, так це жити зі свободою вираження поглядів. Воно завжди насаджувалося диктатурами. Більшість капіталістичних країн є демократичними.

Російська революція розпалила боротьбу робітників, і тому вона була такою важливою. Багато наших досягнень, таких як мінімальна заробітна плата; відпустка; оплачуваний щотижневий відпочинок, м. ін. Ось що я дізнався з цієї книги.

Russian:

Друзья мои, я читал другую книгу: «100 лет русской революции», организованную Walmaro Paz и отредактированную. Как известно, русская революция была в 1917 году и поэтому в 2017 году ей исполняется 100 лет. В 2017 году в Порту-Алегри прошел семинар, посвященный наследию этой революции. Было 19 лекций, посвященных русской революции. Книга представляет собой полную транскрипцию всех этих 19 лекций. Изюминка для выступления экс-министра и экс-губернатора Тарсо Дженро.

В некоторых статьях есть некоторые преувеличения вроде того, что русская революция была самым важным фактом 20-го века (для меня, к сожалению, это была 2-я мировая война), но она имела большое значение с созданием нескольких трудовых прав и защита женского голоса. Если бы не русская революция, начальство эксплуатировало бы нас больше, чем эксплуатирует до сих пор.

Как всем известно, русская революция насаждала социализм и создала Советский Союз. Что я думаю о социализме? Многое из того, что я думаю по этому поводу, я отразил в статье, которую написал о смерти Фиделя Кастро в конце 2016 года: A morte de Fidel.

Но я думаю, что социализм никогда не восторжествует в мире, потому что люди индивидуалисты и не хотят делиться своим имуществом, своей прибылью. Я также думаю, что кампания по демонизации социализма/коммунизма со стороны капиталистов всегда была очень сильной и грамотной. Люди очень боятся социализма. О предпринимателях тогда даже не говорят (и это правильно, потому что они потеряют свой бизнес). Капитализм может быть немного лучше, поскольку дает нам больше экономического лидерства и социальной мобильности, но перестаньте думать, что это решение всего мира; восьмое чудо, что все будут жить в Майами, если оно будет реализовано. Повторяю то, что написал в тексте о Фиделе: вы только посмотрите на улицы его капиталистической страны и посмотрите, сколько бедности мы там рассеяли.

Капитализм прежде всего связан с прибылью. Социализм с людьми. Чему социализм/коммунизм должен научиться, так это жить со свободой слова. Он всегда был имплантирован с диктатурой. Большинство капиталистических стран демократичны.

Русская революция разожгла борьбу рабочих, и поэтому она была так важна. Многие из наших достижений, таких как минимальная заработная плата; отпуск; оплачиваемый еженедельный отдых в том числе происходил оттуда. Вот что я узнал из этой книги.

Spanish:

Amigos, leí un libro diferente: 100 Años de la Revolución Rusa, organizado por Walmaro Paz y editado. Como saben, la Revolución Rusa fue en 1917 y por lo tanto en 2017 tiene 100 años. En 2017, se realizó un seminario en Porto Alegre para discutir el legado de esta revolución. Hubo 19 conferencias que discutieron la revolución rusa. El libro es la transcripción, en su totalidad, de todas estas 19 conferencias. Destacado por el discurso del exministro y exgobernador Tarso Genro.

En algunos artículos hay ciertas exageraciones como decir que la Revolución Rusa fue el hecho más importante del siglo XX (para mí lamentablemente fue la 2ª Guerra Mundial) pero tuvo gran importancia con la creación de varios derechos laborales y la defensa del voto femenino. Si no fuera por la revolución rusa, los patrones nos explotarían más de lo que todavía nos explotan hoy.

Como todos saben, la Revolución Rusa implantó el socialismo y creó la Unión Soviética. ¿Qué pienso del socialismo? Mucho de lo que pienso sobre el tema, lo reflexioné en el artículo que escribí sobre la muerte de Fidel Castro, a finales de 2016: A morte de Fidel.

Pero creo que el socialismo nunca prevalecerá en el mundo porque la gente es individualista y no quiere compartir sus posesiones, sus ganancias. También creo que la campaña para demonizar el socialismo/comunismo por parte de los capitalistas siempre ha sido muy fuerte y competente. La gente le tiene mucho miedo al socialismo. De los emprendedores, entonces, ni se habla (y con razón porque perderían su negocio). El capitalismo puede ser un poco mejor por darnos más liderazgo económico y movilidad social pero dejen de pensar que es la solución del mundo; la octava maravilla, que todos vivirán en Miami si se implementa. Repito lo que escribí en el texto sobre Fidel: basta con mirar las calles de su país capitalista y ver cuánta pobreza hemos esparcido por ahí.

El capitalismo se preocupa principalmente por la ganancia. Socialismo, con el pueblo. Lo que el socialismo/comunismo necesita aprender es a vivir con libertad de expresión. Siempre ha estado implantado con dictaduras. La mayoría de los países capitalistas son democráticos.

La Revolución Rusa encendió la lucha de los trabajadores y por eso fue tan importante. Muchos de nuestros logros como salario mínimo; vacaciones; el descanso semanal pagado, entre otros, procedían de allí. Eso es lo que aprendí de este libro.

French:

Mes amis, j'ai lu un livre différent : 100 ans de la révolution russe, organisé par Walmaro Paz et édité. Comme vous le savez, la Révolution russe a eu lieu en 1917 et donc en 2017, elle a 100 ans. En 2017, un séminaire s'est tenu à Porto Alegre pour discuter de l'héritage de cette révolution. Il y avait 19 conférences qui ont discuté de la révolution russe. Le livre est la transcription intégrale de ces 19 conférences. Point culminant pour le discours de l'ex-ministre et ex-gouverneur Tarso Genro.

Dans certains articles, il y a certaines exagérations comme dire que la révolution russe a été le fait le plus important du XXe siècle (pour moi, malheureusement, c'était la 2e guerre mondiale) mais elle a eu une grande importance avec la création de plusieurs droits du travail et la défense du vote féminin. Sans la révolution russe, les patrons nous exploiteraient plus qu'ils ne nous exploitent encore aujourd'hui.

Comme tout le monde le sait, la révolution russe a implanté le socialisme et créé l'Union soviétique. Qu'est-ce que je pense du socialisme ? Une grande partie de ce que je pense sur le sujet, je l'ai reflété dans l'article que j'ai écrit sur la mort de Fidel Castro, fin 2016 : A morte de Fidel.

Mais je pense que le socialisme ne prévaudra jamais dans le monde parce que les gens sont individualistes et ne veulent pas partager leurs biens, leurs profits. Je pense aussi que la campagne pour diaboliser le socialisme/communisme par les capitalistes a toujours été très forte et compétente. Les gens ont très peur du socialisme. On ne parle donc même pas des entrepreneurs (et à juste titre car ils perdraient leur entreprise). Le capitalisme peut être un peu meilleur pour nous donner plus de leadership économique et de mobilité sociale mais arrêtez de penser que c'est la solution du monde ; la huitième merveille, que tout le monde vivra à Miami si elle est mise en œuvre. Je répète ce que j'ai écrit dans le texte sur Fidel : il suffit de regarder les rues de son pays capitaliste et de voir à quel point nous y avons répandu la misère.

Le capitalisme est avant tout préoccupé par le profit. Socialisme, avec le peuple. Ce que le socialisme/communisme doit apprendre, c'est vivre avec la liberté d'expression. Il a toujours été implanté avec des dictatures. La plupart des pays capitalistes sont démocratiques.

La révolution russe a déclenché la lutte des travailleurs et c'est pourquoi elle était si importante. Plusieurs de nos réalisations telles que le salaire minimum; vacances; le repos hebdomadaire payé, entre autres, vient de là. C'est ce que j'ai appris de ce livre.

Chinese:

我的朋友们，我读了一本不同的书：俄罗斯革命 100 年，由 Walmaro Paz 组织并编辑。 如您所知，俄国革命发生在 1917 年，因此到 2017 年它已经 100 岁了。 2017 年，在阿雷格里港举办了一场研讨会，讨论这场革命的遗产。 有 19 个讲座讨论俄国革命。 这本书是所有这 19 个讲座的完整抄本。 前部长和前省长 Tarso Genro 的演讲亮点。

在一些文章中，有一些夸张的说法，比如说俄国革命是 20 世纪最重要的事实（对我来说，不幸的是，那是第二次世界大战），但它对创造多项劳工权利和捍卫投票女性化。 如果不是因为俄国革命，老板们对我们的剥削会比今天还要多。

众所周知，俄国革命植入了社会主义，创造了苏联。 我怎么看社会主义？ 我在 2016 年底写的关于菲德尔·卡斯特罗之死的文章中反映了我对这个主题的大部分想法：A morte de Fidel。

但我认为社会主义永远不会在世界上盛行，因为人们是个人主义的，不想分享他们的财产和利润。 我还认为资本家妖魔化社会主义/共产主义的运动一直非常强大和有能力。 人们非常害怕社会主义。 那么，企业家甚至都没有被谈论（这是正确的，因为他们会失去他们的生意）。 资本主义可以更好地为我们提供更多的经济领导力和社会流动性，但不要再认为它是世界的解决方案； 第八大奇迹，如果实施的话，每个人都会住在迈阿密。 我重复我在关于菲德尔的文章中写的：看看他的资本主义国家的街道，看看我们在那里散播了多少贫困。

资本主义主要关注利润。 社会主义，与人民同在。 社会主义/共产主义需要学习的是言论自由。 它一直被植入独裁统治。 大多数资本主义国家都是民主的。

俄国革命点燃了工人的斗争，这就是它如此重要的原因。 我们的许多成就，例如最低工资； 假期; 每周带薪休假等来自那里。 这就是我从这本书中学到的。

Por que os Estados Unidos não acabam com o socialismo em Cuba?

Meus amigos, já escrevi aqui: eu sempre tive simpatia pela Revolução Cubana por achar um movimento essencialmente popular. O povo, num movimento capitaneado por Fidel Castro e Che Guevara, derrubou a ditadura de Fulgêncio Batista. Depois, repetiram o erro: transformaram a ilha em outra ditadura, agora socialista, apoiados pela antiga União Soviética. A União Soviética acabou e aí a Venezuela ajudou Cuba por um tempo. Veio a crise econômica e política da Venezuela e Cuba ficou sozinha no mundo. E segue assim até hoje.
Aí vem a minha dúvida, que está no título deste texto: de uns tempos pra cá (ou mais recentemente, podemos dizer assim) porque os Estados Unidos não invadem Cuba e acabam com o socialismo lá? E por que digo mais recentemente? Porque a gente sabe que teve a crise da Invasão da Baía dos Porcos, lá atrás, em 61. Seria muito fácil para a nação mais poderosa do mundo invadir Cuba e acabar com o socialismo lá. Por que Donald Trump quer criar um muro para separar o México, cria uma crise militar com a Coreia do Norte mas sequer cita Cuba? Não entendo. Os Bush, pai e filho, também agiram dessa forma. Inclusive, Bush filho invadiu Iraque e Afeganistão mas nada fez com Cuba.
O interessante é que procurei algo a respeito na internet, algum artigo e nada encontrei. Se fala muito em aumentar ou diminuir o embargo (como mostra a figura que ilustra este texto. E Cuba continua enfrentando o embargo econômico até hoje), dependendo da época, se fala em leis mais duras para sufocar o país mas não se fala em porque, até hoje, os Estados Unidos criticam o regime cubano mas não invadem o país para acabar com o socialismo. E Cuba segue a sua vida, com suas dificuldades.
Se alguém tiver uma resposta; uma explicação interessante ou um algum texto para indicar, por favor, coloque nos comentários. Agradeço a colaboração.



English:

My friends, I already wrote here: I always had sympathy for the Cuban Revolution for finding an essentially popular movement. The people, in a movement led by Fidel Castro and Che Guevara, overthrew the dictatorship of Fulgêncio Batista. Then they repeated the mistake: they transformed the island into another dictatorship, now socialist, supported by the former Soviet Union. The Soviet Union ended and then Venezuela helped Cuba for a while. Venezuela's economic and political crisis came and Cuba was left alone in the world. And so it continues today.

Here comes my doubt, which is in the title of this text: for some time now (or more recently, we can say so) why does the United States not invade Cuba and end socialism there? And why do I say more recently? Because we know that there was the Bay of Pigs Invasion crisis, back in 61. It would be very easy for the most powerful nation in the world to invade Cuba and end socialism there. Why does Donald Trump want to create a wall to separate Mexico, create a military crisis with North Korea but not even mention Cuba? Do not understand. The Bush, father and son, also did that. Bush son even invaded Iraq and Afghanistan but did nothing with Cuba.

The interesting thing is that I looked for something about it on the internet, some article and found nothing. There is a lot of talk about increasing or decreasing the embargo (as shown in the figure that illustrates this text. And Cuba continues to face the economic embargo until today), depending on the time, there is talk of tougher laws to suffocate the country but there is no talk of why to this day, the United States criticizes the Cuban regime but does not invade the country to end socialism. And Cuba continues its life, with its difficulties.


If anyone has an answer; an interesting explanation or some text to indicate, please put in the comments. I appreciate the collaboration.



German:

Meine Freunde, ich habe hier bereits geschrieben: Ich hatte immer Verständnis für die kubanische Revolution, eine im Wesentlichen populäre Bewegung zu finden. In einer Bewegung unter der Führung von Fidel Castro und Che Guevara stürzte das Volk die Diktatur von Fulgêncio Batista. Dann wiederholten sie den Fehler: Sie verwandelten die Insel in eine andere Diktatur, die jetzt sozialistisch ist und von der ehemaligen Sowjetunion unterstützt wird. Die Sowjetunion endete und dann half Venezuela Kuba für eine Weile. Venezuelas wirtschaftliche und politische Krise kam und Kuba wurde in der Welt allein gelassen. Und so geht es heute weiter.

Hier kommt mein Zweifel, der im Titel dieses Textes steht: Seit einiger Zeit (oder in jüngerer Zeit können wir das sagen), warum dringen die Vereinigten Staaten nicht in Kuba ein und beenden dort den Sozialismus? Und warum sage ich in jüngerer Zeit? Weil wir wissen, dass es bereits 61 die Invasion der Schweinebucht gab. Es wäre für die mächtigste Nation der Welt sehr einfach, in Kuba einzudringen und dort den Sozialismus zu beenden. Warum will Donald Trump eine Mauer schaffen, um Mexiko zu trennen, eine Militärkrise mit Nordkorea zu schaffen, aber nicht einmal Kuba erwähnen? Ich verstehe nicht Der Bush, Vater und Sohn, haben das auch getan. Bushs Sohn fiel sogar in den Irak und nach Afghanistan ein, tat aber nichts mit Kuba.

Das Interessante ist, dass ich im Internet nach etwas darüber gesucht habe, nach einem Artikel und nichts gefunden habe. Es wird viel darüber gesprochen, das Embargo zu erhöhen oder zu verringern (wie in der Abbildung gezeigt, die diesen Text veranschaulicht. Und Kuba ist bis heute mit dem Wirtschaftsembargo konfrontiert). Je nach Zeit wird von strengeren Gesetzen gesprochen, um das Land zu ersticken, aber es wird nicht darüber gesprochen, warum Bis heute kritisieren die Vereinigten Staaten das kubanische Regime, dringen aber nicht in das Land ein, um den Sozialismus zu beenden. Und Kuba setzt sein Leben mit seinen Schwierigkeiten fort.


Wenn jemand eine Antwort hat; Eine interessante Erklärung oder einen Text, den Sie angeben sollten, geben Sie bitte in die Kommentare ein. Ich schätze die Zusammenarbeit.



Russian:

Мои друзья, я уже писал здесь: я всегда испытывал сочувствие к кубинской революции, которая нашла чрезвычайно популярное движение. Люди в движении, возглавляемом Фиделем Кастро и Че Геварой, свергли диктатуру Фульгансио Батисты. Затем они повторили ошибку: они превратили остров в другую диктатуру, ныне социалистическую, поддерживаемую бывшим Советским Союзом. Советский Союз распался, а затем Венесуэла некоторое время помогала Кубе. Наступил экономический и политический кризис в Венесуэле, и Куба осталась одна в мире. И так продолжается сегодня.

Здесь возникает мое сомнение, которое содержится в названии этого текста: какое-то время (или совсем недавно мы можем так сказать), почему Соединенные Штаты не вторгаются на Кубу и не прекращают там социализм? И почему я говорю совсем недавно? Потому что мы знаем, что в 61 году был кризис вторжения в заливе свиней. Для самой могущественной нации в мире было бы очень легко вторгнуться на Кубу и покончить с социализмом. Почему Дональд Трамп хочет создать стену для разделения Мексики, создать военный кризис с Северной Кореей, но даже не упомянуть Кубу? Я не понимаю Буш, отец и сын, тоже это сделали. Сын Буша даже вторгся в Ирак и Афганистан, но ничего не сделал с Кубой.

Интересно то, что я искал что-то об этом в Интернете, какую-то статью и ничего не нашел. Существует много разговоров об увеличении или уменьшении эмбарго (как показано на рисунке, иллюстрирующем этот текст. И Куба продолжает сталкиваться с экономическим эмбарго до сегодняшнего дня), в зависимости от времени, говорят о более жестких законах, которые могут задушить страну, но не говорят о том, почему по сей день Соединенные Штаты критикуют кубинский режим, но не вторгаются в страну, чтобы положить конец социализму. И Куба продолжает свою жизнь со своими трудностями.


Если у кого-то есть ответ; Интересное объяснение или текст для указания, пожалуйста, оставьте в комментариях. Я ценю сотрудничество.



Spanish:

Mis amigos, ya escribí aquí: siempre tuve simpatía por la Revolución Cubana por encontrar un movimiento esencialmente popular. El pueblo, en un movimiento liderado por Fidel Castro y el Che Guevara, derrocó la dictadura de Fulgêncio Batista. Luego repitieron el error: transformaron la isla en otra dictadura, ahora socialista, apoyada por la antigua Unión Soviética. La Unión Soviética terminó y luego Venezuela ayudó a Cuba por un tiempo. La crisis económica y política de Venezuela llegó y Cuba quedó sola en el mundo. Y así continúa hoy.

Aquí viene mi duda, que está en el título de este texto: desde hace algún tiempo (o más recientemente, podemos decirlo) ¿por qué Estados Unidos no invade Cuba y acaba con el socialismo allí? ¿Y por qué digo más recientemente? Porque sabemos que hubo una crisis de la invasión de la Bahía de Cochinos, allá por el año 61. Sería muy fácil para la nación más poderosa del mundo invadir Cuba y acabar con el socialismo allí. ¿Por qué Donald Trump quiere crear un muro para separar a México, crear una crisis militar con Corea del Norte pero ni siquiera mencionar a Cuba? No entiendo. Bush, padre e hijo, también hicieron eso. El hijo de Bush incluso invadió Irak y Afganistán, pero no hizo nada con Cuba.

Lo interesante es que busqué algo al respecto en Internet, algún artículo y no encontré nada. Se habla mucho de aumentar o disminuir el embargo (como se muestra en la figura que ilustra este texto. Y Cuba continúa enfrentando el embargo económico hasta hoy), según el momento, se habla de leyes más estrictas para sofocar al país, pero no se habla de por qué Hasta el día de hoy, Estados Unidos critica al régimen cubano pero no invade el país para terminar con el socialismo. Y Cuba continúa su vida, con sus dificultades.


Si alguien tiene una respuesta; una explicación interesante o algún texto para indicar, por favor ponga en los comentarios. Agradezco la colaboración.



French:

Mes amis, j'ai déjà écrit ici: J'ai toujours eu de la sympathie pour la révolution cubaine pour avoir trouvé un mouvement essentiellement populaire. Le peuple, dans un mouvement dirigé par Fidel Castro et Che Guevara, a renversé la dictature de Fulgêncio Batista. Puis ils ont répété l'erreur: ils ont transformé l'île en une autre dictature, désormais socialiste, soutenue par l'ancienne Union soviétique. L'Union soviétique a pris fin, puis le Venezuela a aidé Cuba pendant un certain temps. La crise économique et politique du Venezuela est venue et Cuba a été laissée seule dans le monde. Et cela continue ainsi aujourd'hui.

Voici mon doute, qui est dans le titre de ce texte: depuis un certain temps maintenant (ou plus récemment, nous pouvons le dire) pourquoi les États-Unis n'envahissent-ils pas Cuba et n'y mettent-ils pas fin au socialisme? Et pourquoi dis-je plus récemment? Parce que nous savons qu'il y a eu la crise de l'invasion de la baie des Cochons, en 61. Il serait très facile pour la nation la plus puissante du monde d'envahir Cuba et d'y mettre fin au socialisme. Pourquoi Donald Trump veut-il créer un mur pour séparer le Mexique, créer une crise militaire avec la Corée du Nord sans même mentionner Cuba? Je ne comprends pas. Le Bush, père et fils, a également fait cela. Le fils de Bush a même envahi l'Irak et l'Afghanistan mais n'a rien fait avec Cuba.

La chose intéressante est que j'ai cherché quelque chose à ce sujet sur Internet, un article et que je n'ai rien trouvé. On parle beaucoup d'augmenter ou de diminuer l'embargo (comme le montre la figure qui illustre ce texte. Et Cuba continue de faire face à l'embargo économique jusqu'à aujourd'hui), selon le temps, on parle de lois plus strictes pour étouffer le pays mais on ne sait pas pourquoi à ce jour, les États-Unis critiquent le régime cubain mais n'envahissent pas le pays pour mettre fin au socialisme. Et Cuba continue sa vie, avec ses difficultés.


Si quelqu'un a une réponse; une explication intéressante ou un texte à indiquer, veuillez mettre les commentaires. J'apprécie la collaboration.



Chinese:

我的朋友们，我已经在这里写过：我一直同情古巴革命，因为它找到了一个非常受欢迎的运动。人民在菲德尔·卡斯特罗（Fidel Castro）和切·格瓦拉（Che Guevara）领导的运动中推翻了富尔甘西奥·巴蒂斯塔（Fulgnncio Batista）的独裁统治。然后，他们重复了这个错误：他们将该岛转变为由前苏联支持的另一种专政，现在是社会主义。苏联解体后，委内瑞拉帮助古巴一段时间。委内瑞拉的经济和政治危机来了，古巴被独自留在了世界上。因此，它一直持续到今天。

我的疑问就在这里，即本文的标题：现在一段时间（或更近期，我们可以这样说），为什么美国不入侵古巴并在那里结束社会主义？为什么我最近要说？因为我们知道，早在61年就有猪湾入侵危机。对于世界上最强大的国家而言，入侵古巴并结束那里的社会主义将非常容易。唐纳德·特朗普（Donald Trump）为什么要创建隔离墨西哥的隔离墙，与北朝鲜制造军事危机，甚至不提古巴？我不明白父亲和儿子布什也这样做了。布什儿子甚至入侵了伊拉克和阿富汗，但对古巴一无所获。

有趣的是，我在互联网上寻找有关它的东西，一些文章却一无所获。关于增加或减少禁运的讨论很多（如图所示）。根据时间的不同，古巴一直在讨论更严格的法律来扼杀该国，但并没有说为什么？迄今为止，美国批评古巴政权，但并未入侵古巴以结束社会主义。古巴在困难中继续生活。


如果有人有答案；请添加有趣的解释或一些文本来表示。感谢合作。