Reescrevendo a minha própria história- 5ª edição

Meu amigos, é a sexta vez que escrevo esse texto. Dessa vez, reescrevi porque virei padrinho da Luísa. 

 

           

Tenho 48 anos e nasci em Lins, no interior de São Paulo. A minha paralisia cerebral ou foi de nascença ou decorrente de uma otite (inflamação no ouvido) aos 3 meses de idade (na verdade, na prática, isso pouco importa). Tenho alguns problemas na parte motora e de equilíbrio. Digo que sou lento para tudo: para comer; para tomar banho; para trocar de roupa; escrever, etc.

Eu morava em São Paulo, Capital, quando tinha uns seis meses e meus pais desconfiaram de que eu não ficava firme e nem fazia os movimentos normais de um bebê desta idade. Me levaram na AACD (Associação de Assistência à Criança Deficiente) e lá foi diagnosticada a minha paralisia cerebral. Felizmente, tive muito apoio da família. Eles sempre me incentivaram. Com relação a educação, eles sempre foram criteriosos na escolha das escolas onde estudei. Aliás, eu cresci numa época em que as crianças eram muito mais bem educadas do que hoje. Portanto, não me lembro de sofrer preconceito na infância (se passei por alguma situação desse tipo, não me lembro). Os meus amigos e colegas de sala de aula não faziam essa distinção e sempre me trataram de igual para igual.

Em 78, por uma transferência profissional do meu pai na Kodak, fui morar em Ribeirão Preto e, no ano seguinte, já me mudei aqui para Porto Alegre. 

Fiz algumas cirurgias durante até os 13 anos. Operei as pernas; olhos; adenóide e amígdalas. A mais marcante foi em 84, quando precisei ficar quase 70 dias com gesso em quase todo corpo. Foi difícil mas a solidariedade dos meus amigos, que vinham em casa para brincar comigo, foi fundamental (um videogame Atari que ganhei de presente nessa época facilitou tudo). Conto essa história em detalhes aqui: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2013/01/uma-historia-de-cirurgia.html .
Tenho muitas saudades da infância porque foi a fase mais feliz da minha vida. Depois dessa cirurgia, que não deu o resultado esperado, busquei atendimento fisioterápico particular e descobri a Denise Barth, profissional que está comigo há mais de 37 anos (essa eu conto aqui: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2014/11/30-anos-com-denise.html).

Sempre adorei esportes e meus professores de educação física logo perceberam isso. Na pré-escola, fiz judô. Na escola, se eu não podia correr durante o futebol, jogava de goleiro. Já fiz natação, joguei basquete e vôlei. Dessa paixão por esportes, surgiu a minha profissão: jornalismo. No começo da adolescência, decidi que ia trabalhar com jornalismo esportivo. Contei isso aqui no blog em 2014, na época da morte do Luciano do Valle: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2014/04/a-morte-de-luciano-do-valle.html

Também cheguei ao jornalismo devido a minha outra grande paixão, que é a leitura. Sempre digo que ler foi a melhor coisa que aprendi na vida. Dela, vem quase toda a sua bagagem intelectual e cultural. Leio muito. Em qualquer folga do meu dia, estou lendo: livros; revistas; jornais, etc. Fiz texto sobre essa minha paixão aqui no blog: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2013/03/ler.html . 

Mas, infelizmente, trabalhei muito pouco com jornalismo esportivo. Para compensar, passei num concurso e trabalho há pouco mais de treze anos na assessoria de comunicação social da Secretaria Estadual da Saúde do Rio Grande do Sul. Estou feliz porque tenho emprego garantido (pelo menos, por enquanto), apesar do salário defasado no momento.
            Sou uma pessoa alegre. Infelizmente, sempre fui muito medroso para relacionamentos amorosos. Mas aí, em 2013, encontrei e conheci a Pati. Vocês conhecem bastante ela aqui do blog: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2013/11/estou-namorando.html .  No texto anterior, há exatos dois anos, contei que nós tínhamos comprado nosso apartamento e estávamos felizes da vida: http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2017/01/a-compra-do-apartamento.html . A vida mudou da água para o vinho. Por puro medo, nunca me imaginei casado, nem morando longe da família. Mas a Pati fez essa transformação na minha vida. Agora em 2018, outra novidade: nos casamos (https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2018/07/estamos-casados.html ). Achamos que seria uma mera formalidade mas acabou se tornando um momento muito especial para nós.             

 Com relação ao movimento das pessoas com deficiência (PcDs), confesso que era um alienado nessa questão até há alguns anos. Até que, lendo uma revista Época há alguns anos, eu descobri a hoje senadora Mara Gabrilli. Comecei a acompanhar o seu programa de rádio, que falava basicamente sobre PcDs, Derrubando Barreiras. Antes, quando eu tropeçava e caía nas ruas, nunca parei para pensar quem tinha feito as calçadas ou se elas podiam ser trocadas. Aprendi um monte de coisas ali. Fui até na Conferência Nacional dos Direitos da Pessoa com Deficiência em Brasília, em 2012 (http://blogdaacessibilidade.blogspot.com.br/2012/12/3-conferencia-do-direitos-da-pessoa-com.html) . Felizmente, fiz muitos amigos, de fé nessa área, como a Liza e o Jorge Amaro. 

O que me motiva a continuar nessa luta pela pessoa com deficiência é a necessidade de um mundo mais acessível para todos nós. Para mim, seria muito mais simples só pedir calçadas melhores já que tenho estudo e estou empregado. Só que não posso ser egoísta a esse ponto. Felizmente, entre as PcDs, sou um privilegiado por ter um caso mais leve de paralisia cerebral mas tenho que pensar nas pessoas que não tem as mesmas condições que eu. Ainda mais agora que sou casado com uma cadeirante. Com essas iniciativas, aprendi um monte sobre o universo das pessoas com deficiência. Por isso, brigo, principalmente, por mais espaço na mídia para as PcDs. Inclusive, escrevi alguns artigos sobre o assunto para o jornal Correio do Povo, de Porto Alegre. Também já integrei o Conselho Estadual dos Direitos da Pessoa com Deficiência aqui no Rio Grande do Sul e a Comissão Permanente de Acessibilidade de Porto Alegre. Em 2016, participei do grupo de trabalho que elaborou a Lei Gaúcha de Acessibilidade e Inclusão, outra experiência muito legal: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2016/07/lei-gaucha-de-acessibilidade-e-inclusao.html . Hoje, estou mais parado nessas iniciativas. 

Em 2020, aconteceu o momento mais triste da minha vida: a morte do meu pai, no dia 6 de setembro (exatas três semanas antes do meu aniversário), num infarto fulminante (https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2020/09/valeu-pai.html). 

Nesse ano, aconteceu um momento especial: virei tio e padrinho. A irmã da Pati e o seu marido tiveram uma bebê linda, a Luísa, e nos convidaram para sermos dindos dela: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2022/08/virei-padrinho-da-luisa.html . Estamos adorando! 

Estou muito mais feliz, sereno e confiante. Conquistei coisas que nunca imaginei, num curto espaço de tempo (inimaginável para mim), e da maneira mais natural possível. Estou vendo que muitas coisas não são um bicho de sete cabeças como imaginava e que tenho que encarar a vida. E tem sido muito legal. Como escrevi no início, espero reescrever este texto outras vezes e sempre com mudanças positivas na minha vida (não foi dessa vez).

OBS: neste texto, não teremos as traduções porque o Google, agora, só traduz textos de até cinco mil caracteres. Me desculpem.

Virei padrinho da Luísa!

Meus amigos, estou muito feliz! A irmã da Pati teve essa bebê linda que está na foto, a Luísa. Ou seja, pela primeira vez, virei tio. Mas eu e a Pati tivemos uma surpresa muito agradável ao conhecê-la: os papais Carol e Tales nos convidaram para sermos padrinhos da Luísa. 

Ficamos muito emocionados. O convite foi feita de uma maneira muito carinhosa: nos entregaram uma caixinha em que cada lado tinha uma mensagem leve (além de quatro trufas), falando da importância dos padrinhos e, na última mensagem, veio a pergunta: você aceita ser meu dindo? Impossível recusar (aliás, eu continuo chorando quando releio as mensagens). 

Também ficamos muito surpresos com o fato de sermos convidados mesmo tendo uma deficiência física porque, vocês sabem, essa tarefa de dindo exige uma certa responsabilidade. Mas tentaremos suprir nossa limitação física com muito amor. 

Carol e Tales, mais uma vez, amamos o convite! Muito obrigado por nos dar essa honra. A Luísa será cada vez mais amada por nós.  
 

English:

My friends, I am very happy! Pati's sister had this beautiful baby in the picture, Luísa. In other words, for the first time, I became an uncle. But Pati and I had a very pleasant surprise when we met her: parents Carol and Tales invited us to be Luísa's godparents.

We were very excited. The invitation was made in a very affectionate way: they gave us a box in which each side had a light message (in addition to four truffles), talking about the importance of godparents and, in the last message, the question came: do you accept to be my dindo? Impossible to refuse (in fact, I keep crying when I reread the messages).

We were also very surprised that we were invited even though we have a physical disability because, you know, this dindo task requires a certain amount of responsibility. But we will try to supply our physical limitation with lots of love.

Carol and Tales, once again, love the invitation! Thank you so much for giving us this honor. Luísa will be increasingly loved by us.

German:

Meine Freunde, ich bin sehr glücklich! Patis Schwester hatte dieses wunderschöne Baby auf dem Bild, Luísa. Mit anderen Worten, ich wurde zum ersten Mal Onkel. Aber Pati und ich hatten eine sehr angenehme Überraschung, als wir sie trafen: Die Eltern Carol und Tales luden uns ein, Luísas Paten zu werden.

Wir waren sehr aufgeregt. Die Einladung erfolgte sehr liebevoll: Sie überreichten uns eine Schachtel, in der auf jeder Seite eine leichte Botschaft (neben vier Trüffeln) stand, in der es um die Wichtigkeit von Paten ging und in der letzten Botschaft kam die Frage: Du akzeptieren, mein Dindo zu sein? Unmöglich abzulehnen (tatsächlich weine ich immer wieder, wenn ich die Nachrichten noch einmal lese).

Wir waren auch sehr überrascht, dass wir eingeladen wurden, obwohl wir eine körperliche Behinderung haben, denn diese Dindo-Aufgabe erfordert bekanntlich ein gewisses Maß an Verantwortung. Aber wir werden versuchen, unsere körperlichen Einschränkungen mit viel Liebe zu versorgen.

Carol und Tales lieben die Einladung wieder einmal! Vielen Dank, dass Sie uns diese Ehre zuteil werden lassen. Luísa wird uns immer mehr gefallen.

Ukrainian: 

Друзі мої, я дуже рада! У сестри Паті була така гарна дитина на фото, Луїза. Тобто я вперше став дядьком. Але ми з Паті були дуже приємно здивовані, коли зустріли її: батьки Керол і Тейлз запросили нас бути хрещеними для Луїси.

Ми були дуже схвильовані. Запрошення було зроблено в дуже ніжній формі: вони дали нам коробку, в якій кожна сторона мала легке повідомлення (на додаток до чотирьох трюфелів), розповідаючи про важливість хресних батьків, а в останньому повідомленні було запитання: чи ви прийняти бути моїм диндою? Неможливо відмовити (справді, я весь час плачу, коли перечитую повідомлення).

Ми також були дуже здивовані, що нас запросили, незважаючи на те, що ми маємо фізичні вади, тому що, знаєте, це завдання диндо вимагає певної частки відповідальності. Але ми постараємося заповнити нашу фізичну обмеженість великою любов’ю.

Carol and Tales, ще раз, запрошення подобається! Щиро дякуємо за таку честь. Луїза буде все більше любитися нами.

Spanish:

Mis amigos, estoy muy feliz! La hermana de Pati tuvo esta hermosa bebé en la foto, Luísa. En otras palabras, por primera vez, me convertí en tío. Pero Pati y yo tuvimos una sorpresa muy agradable cuando la conocimos: los padres Carol y Tales nos invitaron a ser los padrinos de Luísa.

Estábamos muy emocionados. La invitación se hizo de una manera muy cariñosa: nos entregaron una cajita en la que cada lado tenía un mensaje luminoso (además de cuatro trufas), hablando de la importancia de los padrinos y, en el último mensaje, venía la pregunta: ¿ustedes aceptas ser mi dindo? Imposible negarse (de hecho, sigo llorando cuando releo los mensajes).

También nos sorprendió mucho que nos invitaran a pesar de que tenemos una discapacidad física porque, ya sabes, esta tarea dindo requiere cierta responsabilidad. Pero trataremos de suplir nuestra limitación física con mucho amor.

¡Carol y Tales, una vez más, aman la invitación! Muchas gracias por darnos este honor. Luísa será cada vez más querida por nosotros.

French:

Mes amis, je suis très heureux! La sœur de Pati a eu ce beau bébé sur la photo, Luísa. En d'autres termes, pour la première fois, je suis devenu oncle. Mais Pati et moi avons eu une très agréable surprise lorsque nous l'avons rencontrée : les parents Carol et Tales nous ont invités à être les parrains et marraines de Luísa.

Nous étions très excités. L'invitation a été faite de manière très affectueuse : ils nous ont donné une boîte dans laquelle chaque côté avait un message léger (en plus de quatre truffes), parlant de l'importance des parrains et marraines et, dans le dernier message, la question est venue : est-ce que tu accepter d'être mon dindo? Impossible de refuser (en fait, je n'arrête pas de pleurer quand je relis les messages).

Nous avons également été très surpris d'avoir été invités même si nous avons un handicap physique car, vous savez, cette tâche de dindo demande une certaine responsabilité. Mais nous essaierons de combler notre limitation physique avec beaucoup d'amour.

Carol et Tales, encore une fois, adorent l'invitation ! Merci beaucoup de nous avoir fait cet honneur. Luísa sera de plus en plus aimée de nous.

Chinese: 

朋友们，我很高兴！帕蒂的姐姐在照片中有这个漂亮的婴儿，路易莎。换句话说，我第一次成为了叔叔。但是当我们遇到帕蒂和我时，我们有一个非常惊喜的惊喜：卡罗尔和塔莱斯的父母邀请我们做路易莎的教父母。

我们非常兴奋。邀请以一种非常深情的方式发出：他们给了我们一个盒子，里面每一面都有一个简单的信息（除了四个松露），谈论教父母的重要性，在最后一个信息中，问题来了：你接受成为我的 dindo 吗？无法拒绝（事实上，当我重读消息时，我一直在哭）。

即使我们有身体残疾，我们也很惊讶我们被邀请了，因为，你知道，这项 dindo 任务需要一定的责任。但我们会尝试用大量的爱来弥补我们身体上的局限。

Carol 和 Tales 再一次喜欢这个邀请！非常感谢您给我们这个荣誉。 Luísa 会越来越受到我们的喜爱。

Biografia do Roberto Carlos

Meus amigos, depois de mais quatro anos, consegui ler a ótima biografia do Roberto Carlos, escrita pelo jornalista e historiador Paulo César de Araujo no papel. Desta vez, nada de virtual. E, claro, ler no papel é muito melhor. Em 2019, só consegui ler no PDF (já que foi o livro foi proibido em 2007 por pressão do cantor e determinação da Justiça) e publiquei esse texto pra vocês: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/roberto-carlos-em-detalhes-parte-2.html . O nome da obra é Roberto Carlos: Outra Vez (Volume 1: 1941-1970) e saiu pela Editora Record. 

Essa versão de papel é melhor, muito mais completa. Dividida em dois volumes, só o primeiro tem 860 páginas de texto (para quem não lembra, a versão anterior, lamentavelmente proibida por Roberto e pela justiça, tinha 625 páginas). Agora, o autor escreveu 50 capítulos, da infância do cantor até 1971. Os títulos são nomes de músicas do Roberto (mais uma ótima sacada!).  

Se, nas 625 páginas da edição anterior, eu já elogiei a riqueza de detalhes, imagine agora. Só para citar um exemplo, quem ler, saberá detalhes do acidente que decepou parte da perna do cantor. Araujo entrevistou o médico que socorreu Roberto e pessoas que presenciaram a cena. E isso acontece no livro inteiro. Tudo é contado com muitos detalhes.

Algumas coisas me chamaram a atenção em Roberto, lendo toda a história. Primeiro, a paciência e a persistência dele. Tinha convicção no que fazia. Por isso, chegou tão longe. A outra coisa que me chamou a atenção e que, para mim, não apareceu no primeiro livro é o olhar e o jeito triste de Roberto Carlos. Algumas pessoas citadas na obra fizeram comentários a respeito disso. 

A obra conta o começo de carreira de Roberto; as dificuldades; a quase desistência da carreira; os namoros; parcerias; o começo do sucesso, os programas de TV e filmes; os acertos e erros... Tudo miinuciosamente. Outra curiosidade que me chamou a atenção é que Roberto trabalhou no Ministério da Fazenda, no Rio de Janeiro. Ou seja, posso dizer que fui colega de categoria profissional de Roberto Carlos. Eheheheh...

Tudo isso contado de uma maneira objetiva e envolvente, como é o estilo do Paulo César de Araujo. Araujo te faz se sentir íntimo do Rei. Parece que você viveu a história junto com o Roberto. A obra tem muitas entrevistas, muita pesquisa. 

Adorei o livro! Quando leio obras com mais de uma edição, normalmente, gosto de dar um tempo entre uma e outra porque me envolvo demais com a história e são assuntos pesados (a série Escravidão, do Laurentino Gomes, é um exemplo disso. Li o primeiro em outubro do ano passado e estou lendo o segundo só agora). Isso não aconteceu com a biografia do Roberto. Nesse caso, gostaria de já emendar a leitura do segundo volume. Mas, infelizmente, ainda não foi publicado. Estou aguardando ansiosamente.    

English: 

My friends, after four more years, I managed to read the great biography of Roberto Carlos, written by journalist and historian Paulo César de Araujo on paper. This time, nothing virtual. And, of course, reading on paper is much better. In 2019, I could only read it in the PDF (since the book was banned in 2007 due to pressure from the singer and determination of the Justice) and I published this text for you: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/roberto- carlos-in-detail-part-2.html . The name of the work is Roberto Carlos: Outra Vez (Volume 1: 1941-1970) and it was published by Editora Record.

This paper version is better, much more complete. Divided into two volumes, the first alone has 860 pages of text (for those who don't remember, the previous version, regrettably banned by Roberto and the court, had 625 pages). Now, the author has written 50 chapters, from the singer's childhood until 1971. The titles are names of Roberto's songs (another great insight!).

If, in the 625 pages of the previous edition, I already praised the wealth of details, imagine now. Just to cite an example, anyone who reads it will know details of the accident that cut off part of the singer's leg. Araujo interviewed the doctor who helped Roberto and people who witnessed the scene. And this happens throughout the book. Everything is told in great detail.

Some things caught my attention about Roberto, reading the whole story. First, his patience and persistence. He had conviction in what he did. That's why he came this far. The other thing that caught my attention and that, for me, didn't appear in the first book is the look and sad way of Roberto Carlos. Some people named in the work have commented on this.

The work tells the beginning of Roberto's career; the difficulties; the almost giving up of the career; the courtships; partnerships; the beginnings of success, TV shows and movies; the hits and misses... All meticulously. Another curiosity that caught my attention is that Roberto worked at the Ministry of Finance, in Rio de Janeiro. In other words, I can say that I was a colleague in the professional category of Roberto Carlos. Eheheheh...

All this told in an objective and engaging way, as is the style of Paulo César de Araujo. Araujo makes you feel intimate with the King. It seems that you lived the story together with Roberto. The work has many interviews, a lot of research.

I loved the book! When I read works with more than one edition, I usually like to take a break between one and the other because I get too involved with the story and they are heavy subjects (the series Slavery, by Laurentino Gomes, is an example of this. I read the first one in October from last year and I'm reading the second just now). This did not happen with Roberto's biography. In that case, I would like to amend the reading of the second volume. But unfortunately, it hasn't been published yet. I'm looking forward to it.

German: 

Meine Freunde, nach weiteren vier Jahren habe ich es geschafft, die großartige Biographie von Roberto Carlos zu lesen, die vom Journalisten und Historiker Paulo César de Araujo auf Papier geschrieben wurde. Diesmal nichts Virtuelles. Und natürlich ist das Lesen auf Papier viel besser. 2019 konnte ich es nur im PDF lesen (da das Buch 2007 auf Druck des Sängers und Ermittlungen der Justiz verboten wurde) und habe diesen Text für euch veröffentlicht: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019 /04/roberto-carlos-im-detail-teil-2.html . Das Werk heißt Roberto Carlos: Outra Vez (Volume 1: 1941-1970) und wurde von Editora Record veröffentlicht.

Diese Papierversion ist besser, viel vollständiger. Aufgeteilt in zwei Bände, hat allein der erste 860 Seiten Text (für diejenigen, die sich nicht erinnern, die vorherige Version, die bedauerlicherweise von Roberto und dem Gericht verboten wurde, hatte 625 Seiten). Jetzt hat der Autor 50 Kapitel geschrieben, von der Kindheit des Sängers bis 1971. Die Titel sind Namen von Robertos Liedern (eine weitere großartige Erkenntnis!).

Wenn ich auf den 625 Seiten der vorherigen Ausgabe bereits den Detailreichtum gelobt habe, stellen Sie sich das jetzt vor. Um nur ein Beispiel zu nennen, jeder, der es liest, kennt Einzelheiten des Unfalls, der dem Sänger einen Teil des Beins abtrennte. Araujo interviewte den Arzt, der Roberto geholfen hatte, und Menschen, die Zeugen der Szene waren. Und das zieht sich durch das ganze Buch. Alles wird sehr ausführlich erzählt.

Einige Dinge erregten meine Aufmerksamkeit an Roberto, als ich die ganze Geschichte las. Erstens seine Geduld und Beharrlichkeit. Er war überzeugt von dem, was er tat. Deshalb ist es so weit gekommen. Die andere Sache, die meine Aufmerksamkeit erregt hat und die meiner Meinung nach im ersten Buch nicht auftauchte, ist Roberto Carlos' trauriges Aussehen und seine traurige Art. Einige in der Arbeit genannte Personen haben dies kommentiert.

Das Werk erzählt den Beginn von Robertos Karriere; die Schwierigkeiten; das Fast-Aufgeben der Karriere; die Balz; Partnerschaften; die Anfänge des Erfolgs, Fernsehsendungen und Filme; die Hits und Misses ... Alles akribisch. Eine weitere Kuriosität, die meine Aufmerksamkeit erregte, war, dass Roberto im Finanzministerium in Rio de Janeiro arbeitete. Mit anderen Worten, ich kann sagen, dass ich ein Kollege in der professionellen Kategorie von Roberto Carlos war. Ehehehe...

All dies wird sachlich und einnehmend erzählt, wie es der Stil von Paulo César de Araujo ist. Araujo gibt Ihnen das Gefühl, mit dem König vertraut zu sein. Es scheint, dass Sie die Geschichte zusammen mit Roberto erlebt haben. Die Arbeit hat viele Interviews, viel Recherche.

Ich habe das Buch geliebt! Wenn ich Werke mit mehr als einer Ausgabe lese, mache ich normalerweise gerne eine Pause zwischen der einen und der anderen, weil ich mich zu sehr auf die Geschichte einlasse und sie schwere Themen sind (die Serie Slavery von Laurentino Gomes ist ein Beispiel dafür. Den ersten habe ich letztes Jahr im Oktober gelesen und den zweiten lese ich gerade). Dies geschah nicht mit Robertos Biographie. In diesem Fall möchte ich die Lesart des zweiten Bandes ändern. Aber leider wurde es noch nicht veröffentlicht. Ich freue mich darauf.

Ukrainian:

Мої друзі, ще через чотири роки мені вдалося прочитати велику біографію Роберто Карлоса, написану на папері журналістом та істориком Пауло Сезаром де Араухо. Цього разу нічого віртуального. І, звичайно, читати на папері набагато краще. У 2019 році я міг прочитати її лише у форматі PDF (оскільки книга була заборонена у 2007 році через тиск з боку співачки та рішучість правосуддя), і я опублікував цей текст для вас: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019 /04/roberto-carlos-in-detail-part-2.html. Робота називається Roberto Carlos: Outra Vez (том 1: 1941-1970) і була опублікована Editora Record.

Ця паперова версія краща, набагато повніша. Поділений на два томи, лише перший має 860 сторінок тексту (для тих, хто не пам’ятає, попередня версія, на жаль, заборонена Роберто та судом, мала 625 сторінок). Зараз автор написав 50 розділів, починаючи з дитинства співака і до 1971 року. Назви — це назви пісень Роберто (ще одне чудове відкриття!).

Якщо на 625 сторінках попереднього видання я вже хвалив багатство деталей, то тепер уявіть. Для прикладу кожен, хто його прочитає, дізнається подробиці нещасного випадку, в результаті якого співачці відрізало частину ноги. Араухо опитав лікаря, який допомагав Роберто, і людей, які стали свідками сцени. І це відбувається протягом усієї книги. Все дуже докладно розказано.

Деякі речі привернули мою увагу щодо Роберто, прочитавши всю історію. По-перше, його терпіння і наполегливість. Він був впевнений у тому, що робив. Ось чому воно дійшло так далеко. Ще одна річ, яка привернула мою увагу і яка для мене не з’явилася в першій книзі, — це сумний вигляд і манери Роберто Карлоса. Деякі люди, названі в роботі, прокоментували це.

Твір розповідає про початок кар'єри Роберто; труднощі; майже відмова від кар'єри; залицяння; партнерства; початки успіху, серіали та фільми; удари та промахи... Все ретельно. Інша цікавість, яка привернула мою увагу, полягає в тому, що Роберто працював у міністерстві фінансів у Ріо-де-Жанейро. Іншими словами, я можу сказати, що я був колегою в професійній категорії Роберто Карлоса. Ехехех...

Усе це розказано об’єктивно та захоплююче, як і в стилі Пауло Сесара де Араужо. Араухо змушує вас почувати себе близькими з королем. Здається, ти прожив історію разом із Роберто. У творі багато інтерв’ю, багато досліджень.

Я любив книгу! Коли я читаю твори з кількома виданнями, я зазвичай люблю робити перерву між одним і іншим, тому що я надто занурююся в історію, а це важкі теми (серія «Рабство» Лаурентіно Гомеса — приклад цього). Першу прочитала в жовтні минулого року, а другу тільки зараз). З біографією Роберто цього не сталося. У такому випадку я хотів би змінити читання другого тому. Але, на жаль, він ще не опублікований. Я з нетерпінням чекаю цього.

Spanish:

Amigos, después de cuatro años más, logré leer la gran biografía de Roberto Carlos, escrita en papel por el periodista e historiador Paulo César de Araujo. Esta vez, nada virtual. Y, por supuesto, leer en papel es mucho mejor. En 2019 solo pude leerlo en PDF (ya que el libro fue prohibido en 2007 por presiones del cantante y determinación de la Justicia) y publiqué este texto para ustedes: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019 /04/roberto-carlos-en-detalle-parte-2.html . El nombre de la obra es Roberto Carlos: Outra Vez (Tomo 1: 1941-1970) y fue publicada por Editora Record.

Esta versión en papel es mejor, mucho más completa. Dividido en dos tomos, solo el primero tiene 860 páginas de texto (para quien no lo recuerde, la versión anterior, lamentablemente prohibida por Roberto y el tribunal, tenía 625 páginas). Ahora, el autor ha escrito 50 capítulos, desde la infancia del cantante hasta 1971. Los títulos son nombres de las canciones de Roberto (¡otra gran revelación!).

Si en las 625 páginas de la edición anterior ya alababa la riqueza de detalles, imagínense ahora. Solo por citar un ejemplo, cualquiera que lo lea sabrá detalles del accidente que le cortó parte de la pierna al cantante. Araujo entrevistó al médico que ayudó a Roberto ya las personas que presenciaron la escena. Y esto sucede a lo largo del libro. Todo está narrado con gran detalle.

Algunas cosas me llamaron la atención de Roberto, leyendo toda la historia. Primero, su paciencia y persistencia. Estaba convencido de lo que estaba haciendo. Por eso llegó tan lejos. Lo otro que me llamó la atención y que, para mí, no aparecía en el primer libro es la mirada y el modo triste de Roberto Carlos. Algunas personas nombradas en el trabajo han comentado sobre esto.

La obra cuenta el inicio de la carrera de Roberto; las dificultades; el casi abandono de la carrera; los noviazgos; asociaciones; los comienzos del éxito, programas de televisión y películas; los aciertos y errores... Todo meticulosamente. Otra curiosidad que me llamó la atención es que Roberto trabajaba en el Ministerio de Hacienda, en Río de Janeiro. En otras palabras, puedo decir que fui colega en la categoría profesional de Roberto Carlos. Jejejeje...

Todo ello contado de forma objetiva y amena, como es el estilo de Paulo César de Araujo. Araujo te hace sentir íntimo con el Rey. Parece que viviste la historia junto con Roberto. El trabajo tiene muchas entrevistas, mucha investigación.

¡Me encantó el libro! Cuando leo obras con más de una edición, suelo tomarme un respiro entre una y otra porque me enredo demasiado en la historia y son temas pesados ​​(la serie Esclavitud, de Laurentino Gomes, es un ejemplo de ello). Leí el primero en octubre del año pasado y estoy leyendo el segundo justo ahora). Esto no sucedió con la biografía de Roberto. En ese caso, me gustaría enmendar la lectura del segundo volumen. Pero, lamentablemente, aún no se ha publicado. Estoy deseando que llegue.

French:

Mes amis, après quatre ans de plus, j'ai réussi à lire la grande biographie de Roberto Carlos, écrite par le journaliste et historien Paulo César de Araujo sur papier. Cette fois, rien de virtuel. Et, bien sûr, la lecture sur papier est bien meilleure. En 2019, je n'ai pu le lire qu'au format PDF (puisque le livre a été interdit en 2007 suite à la pression du chanteur et à la détermination de la Justice) et j'ai publié ce texte pour vous : https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019 /04/roberto-carlos-in-detail-part-2.html . Le nom de l'œuvre est Roberto Carlos : Outra Vez (Volume 1 : 1941-1970) et il a été publié par Editora Record.

Cette version papier est meilleure, beaucoup plus complète. Divisé en deux volumes, le premier contient à lui seul 860 pages de texte (pour ceux qui ne s'en souviennent pas, la version précédente, malheureusement interdite par Roberto et le tribunal, comptait 625 pages). Aujourd'hui, l'auteur a écrit 50 chapitres, depuis l'enfance du chanteur jusqu'en 1971. Les titres sont les noms des chansons de Roberto (encore un bon aperçu !).

Si, dans les 625 pages de l'édition précédente, je vantais déjà la richesse des détails, imaginez maintenant. Juste pour citer un exemple, tous ceux qui le liront connaîtront les détails de l'accident qui a coupé une partie de la jambe du chanteur. Araujo a interviewé le médecin qui a aidé Roberto et les personnes qui ont été témoins de la scène. Et cela se produit tout au long du livre. Tout est raconté avec beaucoup de détails.

Certaines choses ont attiré mon attention à propos de Roberto, en lisant toute l'histoire. Tout d'abord, sa patience et sa persévérance. Il était convaincu de ce qu'il faisait. C'est pourquoi il est venu si loin. L'autre chose qui a attiré mon attention et qui, pour moi, n'apparaissait pas dans le premier tome, c'est le regard et les manières tristes de Roberto Carlos. Certaines personnes nommées dans l'ouvrage ont commenté cela.

L'œuvre raconte le début de la carrière de Roberto ; les difficultés; le quasi abandon de carrière ; les parades nuptiales; partenariats; les débuts du succès, des émissions de télévision et des films ; les succès et les échecs... Le tout méticuleusement. Une autre curiosité qui a attiré mon attention est que Roberto travaillait au ministère des Finances, à Rio de Janeiro. En d'autres termes, je peux dire que j'étais un collègue dans la catégorie professionnelle de Roberto Carlos. Eh hé hé...

Tout cela raconté de manière objective et engageante, comme c'est le style de Paulo César de Araujo. Araujo vous fait vous sentir intime avec le roi. Il semble que vous ayez vécu l'histoire avec Roberto. Le travail a de nombreux entretiens, beaucoup de recherches.

J'ai adoré le livre ! Quand je lis des ouvrages à plusieurs éditions, j'aime généralement faire une pause entre l'une et l'autre car je m'implique trop dans l'histoire et ce sont des sujets lourds (la série Slavery, de Laurentino Gomes, en est un exemple. J'ai lu le premier en octobre de l'année dernière et je suis en train de lire le second à l'instant). Cela ne s'est pas produit avec la biographie de Roberto. Dans ce cas, je voudrais amender la lecture du second tome. Mais malheureusement, il n'a pas encore été publié. J'ai hâte d'y être.

Chinese:

我的朋友们，四年后，我终于读到了罗伯托·卡洛斯的伟大传记，该传记由记者和历史学家保罗·塞萨尔·德·阿劳霍（Paulo César de Araujo）写在纸上。这一次，没有什么虚拟的。而且，当然，在纸上阅读要好得多。 2019年只能看PDF（因为2007年因为歌手的压力和正义的决心，这本书被禁了），我为你发表了这篇文字：https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019 /04/roberto-carlos-in-detail-part-2.html。作品名称为 Roberto Carlos: Outra Vez (Volume 1: 1941-1970)，由 Editora Record 出版。

这个纸质版本更好，更完整。分为两卷，仅第一卷就有 860 页文字（对于那些不记得的人，很遗憾被罗伯托和法院禁止的以前的版本有 625 页）。现在，作者已经写了 50 章，从歌手的童年到 1971 年。标题是罗伯托歌曲的名称（另一个伟大的见解！）。

如果在上一版的 625 页中，我已经赞美了丰富的细节，现在想象一下。举个例子，任何读过它的人都会知道这位歌手的部分腿被切断的事故的细节。阿劳霍采访了帮助罗伯托的医生和目击现场的人。这发生在整本书中。一切都讲得很详细。

有些事情引起了我对罗伯托的注意，阅读了整个故事。首先，他的耐心和坚持。他确信自己在做什么。这就是它走到这一步的原因。引起我注意的另一件事，对我来说，并没有出现在第一本书中，是罗伯托·卡洛斯悲伤的表情和举止。一些在作品中被点名的人对此发表了评论。

这部作品讲述了罗伯托职业生涯的开始；困难；几乎放弃事业；求爱；伙伴关系；成功、电视节目和电影的开端；命中和失误......一切都一丝不苟。另一个引起我注意的好奇心是罗伯托在里约热内卢的财政部工作。换句话说，我可以说我是罗伯托卡洛斯专业类别的同事。诶嘿嘿……

所有这些都以一种客观而引人入胜的方式讲述，就像保罗·塞萨尔·德·阿劳霍的风格一样。 Araujo 让您感觉与国王亲密无间。看来你和罗伯托一起经历了这个故事。这项工作有很多采访，很多研究。

我喜欢这本书！当我阅读不止一个版本的作品时，我通常喜欢在一个版本和另一个版本之间稍作休息，因为我太沉迷于故事而且它们是沉重的主题（劳伦蒂诺·戈麦斯（Laurentino Gomes）的《奴隶制》系列就是一个例子。我从去年 10 月开始阅读第一个，现在我正在阅读第二个）。罗伯托的传记没有发生这种情况。在这种情况下，我想修改第二卷的读法。但不幸的是，它还没有发布。我对此很期待。

  

Valeu, Jô!

Meus amigos, como todos sabem, na última sexta-feira, o nosso querido Jô Soares faleceu. Percebam que não o defini porque fiquei em dúvida. Não escrevi que ele era um comediante, nem que ele era um escritor, nem que era um entrevistador. Primeiro, porque ficaria muito longo e, segundo, porque Jô fez as três muito bem, fazendo um grande sucesso. Ele também foi músico, ator e diretor. 

Eu já acompanhava a carreira dele ainda quando eu era criança no Viva o Gordo, na Globo. Depois, ele deu uma guinada e veio a carreira de entrevistador, no SBT. O programa era muito tarde (lembram das piadas?), eu pouco consegui assistir. No seu retorno a Globo, também não consegui acompanhar porque continuava sendo tarde os programas. 

A sua carreira de escritor, eu acompanhei bem. Comecei com o O Xangô de Baker Street. Lembro que eu fiquei bravo porque a trama foi me envolvendo ao longo do livro e a resolução do assassinato se deu em apenas uma página e meia. Eu fiquei muito decepcionado, chateado! O segundo que li, O Homem que Matou Getúlio Vargas, não gostei tanto. As autobiografias, amei! Gostei tanto que compartilhei as duas partes aqui com vocês. A primeira parte, eu terminei no final de janeiro de 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Logo após, li a segunda parte, que terminei em abril do mesmo ano: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html . 

Eu só posso te agradecer, Jô, pelos momentos em que você me fez rir; por ter dividido a sua cultura e o seu imenso saber. Muito obrigado pelos momentos saborosos que você nos proporcionou. Você é um patrimônio cultural desse país. 

Tenho que terminar esse texto com o poema de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recitado pelo próprio Jô para homenagear Domingos Montagner: 

"Não chore à beira do meu túmulo, eu não estou lá.
Estou no soprar dos ventos, nas tempestades de verão e nos chuviscos suaves da primavera.
Eu sou a pressa inquieta dos ruídos da cidade e o silêncio das madrugadas.
Não chore à beira do meu túmulo, eu não estou lá.
Estou no brilho das estrelas perfurando a noite e no cantar alegre dos pássaros.
Não, não chorem tristes à beira do meu túmulo, eu não estou lá, eu não morri.

Eu sou a vida incessante e livre, que corre nas águas do rio."  

Mais uma vez, muito obrigado, Jô! 

English:

My friends, as you all know, last Friday, our dear Jô Soares passed away. Notice that I didn't define it because I was in doubt. I didn't write that he was a comedian, or that he was a writer, or that he was an interviewer. First, because it would be too long, and second, because Jô did all three very well, making it a great success. He was also a musician, actor and director.

I was already following his career when I was a child at Viva o Gordo, at Globo. Then he took a turn and became an interviewer at SBT. The program was very late (remember the jokes?), I barely managed to watch it. On his return to Globo, I was also unable to follow because the programs were still late.

Your writing career, I followed well. I started with O Xangô de Baker Street. I remember that I was angry because the plot involved me throughout the book and the murder was solved in just a page and a half. I was very disappointed, upset! The second I read, The Man Who Killed Getúlio Vargas, I didn't like it so much. The autobiographies, I love it! I liked it so much that I shared both parts here with you. The first part, I finished it at the end of January 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Soon after, I read the second part, which I finished in April of the same year: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .

I can only thank you, Jô, for the moments when you made me laugh; for having shared their culture and immense knowledge. Thank you so much for the delicious moments you have given us. You are a cultural heritage of this country.

I have to end this text with the poem by Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recited by Jô himself to honor Domingos Montagner:

"Don't cry on the edge of my grave, I'm not there.

I am in the blowing winds, in the summer storms and in the gentle drizzles of spring.

I am the restless rush of city noises and the silence of dawn.

Don't cry on the edge of my grave, I'm not there.

I am in the glow of the stars piercing the night and in the happy singing of the birds.

No, don't cry sadly on the edge of my grave, I'm not there, I'm not dead.

I am life unceasing and free, flowing in the waters of the river."

Thanks again, Jo!

German:

Meine Freunde, wie Sie alle wissen, ist am vergangenen Freitag unser lieber Jô Soares verstorben. Beachten Sie, dass ich es nicht definiert habe, weil ich Zweifel hatte. Ich habe nicht geschrieben, dass er ein Komiker war oder dass er ein Schriftsteller war oder dass er ein Interviewer war. Erstens, weil es zu lang werden würde, und zweitens, weil Jô alle drei sehr gut gemacht hat, was es zu einem großen Erfolg gemacht hat. Er war auch Musiker, Schauspieler und Regisseur.

Ich habe seine Karriere schon als Kind bei Viva o Gordo bei Globo verfolgt. Dann wechselte er und wurde Interviewer bei SBT. Das Programm war sehr spät (erinnern Sie sich an die Witze?), Ich habe es kaum geschafft, es zu sehen. Als er nach Globo zurückkehrte, konnte ich ihm auch nicht folgen, weil die Sendungen immer noch zu spät kamen.

Ihre schriftstellerische Karriere habe ich gut verfolgt. Ich habe mit der O Xangô de Baker Street angefangen. Ich erinnere mich, dass ich wütend war, weil mich die Handlung das ganze Buch über involvierte und der Mord auf nur anderthalb Seiten aufgeklärt wurde. Ich war sehr enttäuscht, verärgert! Das zweite, das ich gelesen habe, Der Mann, der Getúlio Vargas tötete, hat mir nicht so gut gefallen. Die Autobiografien, ich liebe sie! Es hat mir so gut gefallen, dass ich beide Teile hier mit euch geteilt habe. Den ersten Teil habe ich Ende Januar 2019 fertiggestellt: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Bald darauf las ich den zweiten Teil, den ich im April desselben Jahres beendet hatte: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .

Ich kann dir nur danken, Jô, für die Momente, in denen du mich zum Lachen gebracht hast; dafür, dass sie ihre Kultur und ihr immenses Wissen geteilt haben. Vielen Dank für die köstlichen Momente, die Sie uns geschenkt haben. Sie sind ein kulturelles Erbe dieses Landes.

Ich muss diesen Text mit dem Gedicht von Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, beenden, das von Jô selbst zu Ehren von Domingos Montagner rezitiert wurde:

„Weine nicht am Rande meines Grabes, ich bin nicht da.

Ich bin in den wehenden Winden, in den Sommerstürmen und in den sanften Nieselregen des Frühlings.

Ich bin der rastlose Rausch der Stadtgeräusche und die Stille der Morgendämmerung.

Weine nicht am Rande meines Grabes, ich bin nicht da.

Ich bin im Schein der Sterne, die die Nacht durchdringen, und im fröhlichen Gesang der Vögel.

Nein, weine nicht traurig am Rand meines Grabes, ich bin nicht da, ich bin nicht tot.

Ich bin das unaufhörliche und freie Leben, das in den Wassern des Flusses fließt."

Nochmals vielen Dank, Jo!

Ukrainian:

Мої друзі, як ви всі знаєте, минулої п’ятниці наш дорогий Жо Соареш помер. Зверніть увагу, що я не визначив це, тому що сумнівався. Я не писав, що він комік, чи що він письменник, чи що він інтерв’юер. По-перше, тому що це було б надто довго, а по-друге, тому що Джо впорався з усіма трьома дуже добре, завдяки чому це стало великим успіхом. Він також був музикантом, актором і режисером.

Я вже стежив за його кар’єрою, коли був дитиною у Viva o Gordo, у Globo. Потім він зробив чергу і став інтерв'юером на SBT. Програма була дуже пізня (пам'ятаєте анекдоти?), я ледве встигла її подивитись. Коли він повернувся на Globo, я також не міг стежити за ним, оскільки програми все ще запізнювалися.

Я добре стежив за вашою письменницькою кар’єрою. Я почав з вулиці О Ксанго де Бейкер. Пам’ятаю, я був злий, тому що сюжет втягував мене в усю книгу, а вбивство було розкрито лише за півтори сторінки. Я була дуже розчарована, засмучена! Другий раз, коли я прочитав «Людину, яка вбила Гетуліо Варгаса», вона мені не дуже сподобалася. Автобіографії, мені це подобається! Мені так сподобалося, що я поділився з вами обома частинами. Першу частину я закінчив наприкінці січня 2019 року: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Невдовзі я прочитав другу частину, яку закінчив у квітні того ж року: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .

Я можу лише подякувати тобі, Джо, за моменти, коли ти змушував мене сміятися; за те, що поділилися своєю культурою та величезними знаннями. Велике спасибі за чудові моменти, які ви нам подарували. Ви є культурним надбанням цієї країни.

Я маю завершити цей текст віршем Мері Елізабет Фрай Não Chore à Beira do Meu Túmulo, продекламованим самим Жо на честь Домінгоса Монтаньєра:

«Не плачте на краю моєї могили, мене там немає.

Я в подуві вітрів, у літніх грозах і в лагідних дощиках весни.

Я — неспокійний порив міських шумів і світанкова тиша.

Не плачте на краю моєї могили, мене немає.

Я в сяйві зірок, що пронизують ніч, і в щасливому співі птахів.

Ні, не плачте сумно на краю моєї могили, я не там, я не вмер.

Я життя безперестанне і вільне, що тече у водах ріки».

Ще раз дякую, Джо!

Russian:

Друзья мои, как вы все знаете, в прошлую пятницу скончался наш дорогой Жо Соареш. Заметьте, я не дал определения, потому что сомневался. Я не писал, что он был комиком, или что он был писателем, или что он был интервьюером. Во-первых, потому что это было бы слишком долго, а во-вторых, потому что Джо очень хорошо справилась со всеми тремя, что сделало его большим успехом. Он также был музыкантом, актером и режиссером.

Я уже следил за его карьерой, когда был ребенком в Viva o Gordo, в Globo. Затем он поменялся и стал интервьюером в SBT. Программа сильно запоздала (помните анекдоты?), я еле успел ее посмотреть. По его возвращению в Globo я тоже не смог уследить, потому что передачи все равно запаздывали.

За твоей писательской карьерой я хорошо следил. Я начал с O Xangô de Baker Street. Помню, я был зол, потому что сюжет вовлекал меня на протяжении всей книги, а убийство было раскрыто всего за полторы страницы. Я был очень разочарован, расстроен! Второе, что я прочитал, «Человек, который убил Жетулио Варгаса», мне не очень понравилось. Автобиографии, я люблю это! Мне так понравилось, что я поделился с вами обеими частями. Первую часть я закончил в конце января 2019 года: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html. Вскоре я прочитал вторую часть, которую закончил в апреле того же года: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html.

Я могу только поблагодарить тебя, Джо, за моменты, когда ты заставил меня смеяться; за то, что поделились своей культурой и огромными знаниями. Спасибо большое за вкусные моменты, которые вы нам подарили. Вы являетесь культурным достоянием этой страны.

Я должен закончить этот текст стихотворением Мэри Элизабет Фрай Não Chore à Beira do Meu Túmulo, прочитанным самим Джо в честь Домингуша Монтанье:

"Не плачь на краю моей могилы, меня там нет.

Я в дуновении ветра, в летней буре и в нежной весенней мороси.

Я беспокойный гул городских шумов и тишина рассвета.

Не плачь на краю моей могилы, меня там нет.

Я в сиянии звезд, пронзающих ночь, и в счастливом пении птиц.

Нет, не плачь грустно на краю моей могилы, меня там нет, я не умер.

Я жизнь непрекращающаяся и свободная, текущая в водах реки».

Еще раз спасибо, Джо!

Spanish:

Mis amigos, como todos saben, el pasado viernes falleció nuestro querido Jô Soares. Fíjate que no lo definí porque tenía dudas. No escribí que era un comediante, o que era un escritor, o que era un entrevistador. Primero, porque sería demasiado largo, y segundo, porque Jô hizo muy bien los tres, convirtiéndolo en un gran éxito. También fue músico, actor y director.

Yo ya estaba siguiendo su carrera cuando era niño en Viva o Gordo, en Globo. Luego dio un giro y se convirtió en entrevistador en SBT. El programa llegó muy tarde (¿recuerdan los chistes?), apenas alcancé a verlo. A su regreso a Globo, tampoco pude seguirlo porque los programas aún estaban retrasados.

Tu carrera como escritor, la seguí bien. Empecé por la calle O Xangô de Baker. Recuerdo que estaba enojado porque la trama me involucró durante todo el libro y el asesinato se resolvió en solo una página y media. ¡Estaba muy decepcionado, molesto! El segundo que leí, El hombre que mató a Getúlio Vargas, no me gustó tanto. Las autobiografías, ¡me encantan! Me gustó tanto que compartí ambas partes aquí contigo. La primera parte, la terminé a fines de enero de 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Al poco tiempo leí la segunda parte, que terminé en abril del mismo año: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html.

Solo puedo agradecerte, Jô, por los momentos en que me hiciste reír; por haber compartido su cultura e inmenso conocimiento. Muchas gracias por los deliciosos momentos que nos has regalado. Ustedes son un patrimonio cultural de este país.

Tengo que terminar este texto con el poema de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recitado por el propio Jô en honor a Domingos Montagner:

"No llores al borde de mi tumba, no estoy allí.

Estoy en los vientos que soplan, en las tormentas de verano y en las suaves lloviznas de primavera.

Soy el torrente inquieto de los ruidos de la ciudad y el silencio del amanecer.

No llores al borde de mi tumba, no estoy allí.

Estoy en el resplandor de las estrellas que atraviesan la noche y en el canto feliz de los pájaros.

No, no llores tristemente al borde de mi tumba, no estoy allí, no estoy muerto.

Soy la vida incesante y libre, fluyendo en las aguas del río".

¡Gracias de nuevo, Jo!

French:

Mes amis, comme vous le savez tous, vendredi dernier, notre cher Jô Soares est décédé. Remarquez que je ne l'ai pas défini parce que j'avais un doute. Je n'ai pas écrit qu'il était comédien, ou qu'il était écrivain, ou qu'il était intervieweur. Premièrement, parce que ce serait trop long, et deuxièmement, parce que Jô a très bien fait les trois, ce qui en fait un grand succès. Il était également musicien, acteur et réalisateur.

Je suivais déjà sa carrière quand j'étais enfant à Viva o Gordo, à Globo. Puis il a pris un virage et est devenu intervieweur chez SBT. Le programme était très en retard (rappelez-vous les blagues?), J'ai à peine réussi à le regarder. A son retour à Globo, je n'ai pas non plus pu le suivre car les programmes étaient encore en retard.

Votre carrière d'écrivain, je l'ai bien suivi. J'ai commencé avec O Xangô de Baker Street. Je me souviens que j'étais en colère parce que l'intrigue m'a impliqué tout au long du livre et que le meurtre a été résolu en seulement une page et demie. J'ai été très déçu, bouleversé ! À la seconde où j'ai lu, L'homme qui tua Getúlio Vargas, je n'ai pas tellement aimé. Les autobiographies, j'adore ! J'ai tellement aimé que j'ai partagé les deux parties ici avec vous. La première partie, je l'ai terminée fin janvier 2019 : https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Peu de temps après, j'ai lu la deuxième partie, que j'ai terminée en avril de la même année : https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .

Je ne peux que te remercier, Jô, pour les moments où tu m'as fait rire ; pour avoir partagé leur culture et leur immense savoir. Merci beaucoup pour les délicieux moments que vous nous avez offert. Vous êtes un héritage culturel de ce pays.

Je dois terminer ce texte par le poème de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, récité par Jô lui-même en l'honneur de Domingos Montagner :

"Ne pleure pas sur le bord de ma tombe, je n'y suis pas.

Je suis dans les vents qui soufflent, dans les tempêtes d'été et dans les douces bruines du printemps.

Je suis la ruée agitée des bruits de la ville et le silence de l'aube.

Ne pleure pas sur le bord de ma tombe, je n'y suis pas.

Je suis dans la lueur des étoiles perçant la nuit et dans le chant joyeux des oiseaux.

Non, ne pleure pas tristement au bord de ma tombe, je ne suis pas là, je ne suis pas mort.

Je suis la vie incessante et libre, coulant dans les eaux du fleuve."

Merci encore Jo!

Chinese: 

我的朋友们，你们都知道，上周五，我们亲爱的 Jô Soares 去世了。请注意，我没有定义它，因为我有疑问。我没有写他是喜剧演员，或者他是作家，或者他是采访者。首先，因为它会太长，其次，因为乔在这三个方面都做得很好，取得了巨大的成功。他也是一位音乐家、演员和导演。

当我还是个孩子的时候，我在 Globo 的 Viva o Gordo 就已经开始关注他的职业生涯了。然后他转身成为了 SBT 的面试官。节目很晚了（还记得那些笑话吗？），我勉强看了。在他回到 Globo 时，我也无法跟上，因为节目还晚了。

你的写作生涯，我跟随得很好。我从 O Xangô de Baker Street 开始。我记得我很生气，因为整个书中的情节都涉及到我，而谋杀案只用了一页半的时间就解决了。我很失望，很沮丧！我第二次读到《杀死格图里奥·巴尔加斯的人》，我不太喜欢它。自传，我喜欢！我非常喜欢它，所以我在这里和你分享了这两个部分。第一部分，我在 2019 年 1 月末完成：https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html。不久之后，我阅读了我在同年 4 月完成的第二部分：https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html。

Jô，我只能感谢你让我发笑的那一刻；分享他们的文化和丰富的知识。非常感谢您给我们带来的美好时光。你是这个国家的文化遗产。

我必须以玛丽·伊丽莎白·弗莱 (Mary Elizabeth Frye) 的诗结束这篇文章，Não Chore à Beira do Meu Túmulo，乔本人为纪念多明戈斯·蒙塔格纳 (Domingos Montagner) 而朗诵：

“不要在我的坟墓边哭，我不在那里。

我在狂风中，在夏天的暴风雨中，在春天的细雨中。

我是城市喧嚣的躁动和黎明的寂静。

不要在我坟墓的边缘哭泣，我不在那里。

我在刺穿黑夜的星光中，在鸟儿欢快的歌声中。

不，不要在我坟墓的边缘悲伤地哭泣，我不在那里，我没有死。

我是永无止境、自由自在的生命，在河水中流动。”

再次感谢，乔！

Férias Legais

Meus Amigos, tive umas férias diferentes. Não que fosse as melhores férias do mundo mas o fato de poder descansar e fazer algumas coisas, que eu não fazia há anos, me deixou super feliz. Fui na Arena duas vezes para ver o Grêmio jogar e matei as saudades de sentir o clima do estádio. A última vez que eu tinha ido foi em outubro de 2019. 

Andar de ônibus, por incrível que pareça, também tinha anos que não fazia. Foi estranho por que não lembrava que ônibus lotava no meio da tarde. Fiquei sentado no banco da frente e foi constrangedor porque muitos idosos tiveram que passar a roleta. 

Outra coisa que fiz nessas férias e recomendo pra qualquer um foi sair do grupo do trabalho no whatsapp. Foi um alívio e tanto! Por mais que tu só passe o dedo; deslize as mensagens e não as leia, você fica lembrando do trabalho. Nas suas férias, faça isso: saia do grupo do trabalho no whatsapp.

É claro que também li e dormi bastante. Li dois livros (depois, vocês saberão aqui quais foram). Confesso que me espantei com a minha capacidade de dormir tanto, mesmo já descansado. Achei que, com umas três semanas, eu estaria descansado e dormiria menos. Que nada! Dormi nove, dez horas por dia nas minhas férias todas. Mas tudo bem...

Enfim, minhas férias foram leves, relaxantes. O tempo passou mais devagar. Inclusive, deixei de fazer coisas como ir a Casa da Ospa ver um concerto e ver a minha sobrinha Luisa, que acabou de nascer, mas foram por motivos de força maior. Já estou com saudades. Quero mais férias como essas... 

English:

My Friends, I had a different vacation. Not that it was the best vacation in the world, but the fact that I could rest and do some things I hadn't done in years made me super happy. I went to the Arena twice to see Grêmio play and I missed feeling the atmosphere of the stadium. The last time I had gone was in October 2019.

Riding the bus, oddly enough, I hadn't done it for years. It was strange because I didn't remember that the bus was full in the middle of the afternoon. I sat in the front seat and it was embarrassing because so many elderly people had to go through the roulette wheel.

Another thing I did on this vacation and I recommend it to anyone was to leave the work group on whatsapp. It was quite a relief! As much as you just run your finger; swipe messages and don't read them, you're reminded of work. On your vacation, do this: leave the work group on whatsapp.

Of course I also read and slept a lot. I read two books (later, you will know here which ones). I confess that I was amazed at my ability to sleep so much, even though I was well rested. I thought that in about three weeks I would be rested and sleep less. What nothing! I slept nine, ten hours a day on my entire vacation. But everything is fine...

Anyway, my vacation was light, relaxing. Time passed more slowly. I even stopped doing things like going to Casa da Ospa to see a concert and to see my niece Luisa, who was just born, but it was for reasons of force majeure. I miss you already. I want more vacations like these...

German:

Meine Freunde, ich hatte einen anderen Urlaub. Nicht, dass es der beste Urlaub der Welt war, aber die Tatsache, dass ich mich ausruhen und einige Dinge tun konnte, die ich seit Jahren nicht mehr getan hatte, machte mich super glücklich. Ich bin zweimal in die Arena gegangen, um Grêmio spielen zu sehen, und ich habe es vermisst, die Atmosphäre des Stadions zu spüren. Das letzte Mal war ich im Oktober 2019 dort.

Busfahren hatte ich seltsamerweise seit Jahren nicht mehr gemacht. Es war seltsam, weil ich mich nicht daran erinnerte, dass der Bus mitten am Nachmittag voll war. Ich saß auf dem Vordersitz und es war peinlich, weil so viele ältere Menschen durch das Rouletterad gehen mussten.

Eine andere Sache, die ich in diesem Urlaub gemacht habe und die ich jedem empfehle, war, die Arbeitsgruppe auf WhatsApp zu verlassen. Es war eine ziemliche Erleichterung! So viel wie Sie nur mit dem Finger fahren; Streichen Sie Nachrichten und lesen Sie sie nicht, Sie werden an die Arbeit erinnert. Machen Sie in Ihrem Urlaub Folgendes: Verlassen Sie die Arbeitsgruppe auf WhatsApp.

Natürlich habe ich auch viel gelesen und geschlafen. Ich habe zwei Bücher gelesen (später erfährst du hier welche). Ich gestehe, ich war erstaunt über meine Fähigkeit, so viel zu schlafen, obwohl ich gut ausgeruht war. Ich dachte, dass ich in ungefähr drei Wochen ausgeruht sein und weniger schlafen würde. Was nichts! Ich habe in meinem gesamten Urlaub neun, zehn Stunden am Tag geschlafen. Aber alles ist gut...

Wie auch immer, mein Urlaub war leicht und entspannend. Die Zeit verging langsamer. Sogar Konzertbesuche in der Casa da Ospa und meine gerade geborene Nichte Luisa habe ich aus Gründen höherer Gewalt eingestellt. Ich vermisse dich jetzt schon. Ich will mehr Urlaub wie diesen...

Ukrainian: 

Друзі, у мене були інші канікули. Не те, щоб це була найкраща відпустка у світі, але той факт, що я міг відпочити і зробити те, чого не робив роками, зробив мене надзвичайно щасливим. Я двічі ходив на Арену, щоб подивитися на гру Греміо, і мені не вистачало атмосфери стадіону. Останній раз я був у жовтні 2019 року.

Їздити в автобусі, як не дивно, я не робив цього роками. Це було дивно, тому що я не пам'ятав, що автобус був повний посеред дня. Я сидів на передньому сидінні, і мені було соромно, тому що стільки людей похилого віку довелося пройти через колесо рулетки.

Ще одна річ, яку я зробив під час цієї відпустки, і я рекомендую це всім, це залишити робочу групу в WhatsApp. Це було велике полегшення! Стільки, скільки ви просто проведете пальцем; гортайте повідомлення і не читайте їх, вам нагадують про роботу. Під час відпустки зробіть це: покиньте робочу групу в WhatsApp.

Звичайно, я також багато читав і спав. Я прочитав дві книжки (згодом дізнаєтесь тут які). Зізнаюся, я був вражений своєю здатністю так довго спати, хоча я добре відпочив. Я думав, що приблизно через три тижні буду відпочивати і менше спати. Що нічого! Усю відпустку я спав по дев’ять-десять годин на добу. Але все добре...

У всякому разі, моя відпустка була легкою, спокійною. Час минав повільніше. Я навіть перестав їздити в Каса-да-Оспа на концерт і побачити свою племінницю Луїзу, яка щойно народилася, але це було через форс-мажорні обставини. Я вже сумую за тобою. Я хочу більше таких канікул...

Russian:

Друзья мои, у меня был другой отпуск. Не то чтобы это был лучший отпуск в мире, но тот факт, что я мог отдохнуть и сделать то, чего не делал годами, сделал меня очень счастливым. Я дважды ходил на «Арену», чтобы увидеть игру «Гремио», и мне не хватало атмосферы стадиона. В последний раз я был в октябре 2019 года.

Ехал на автобусе, как ни странно, я не делал этого уже много лет. Это было странно, потому что я не помнил, что автобус был полон в середине дня. Я сидел на переднем сиденье, и мне было неловко, потому что так много пожилых людей должны были пройти через колесо рулетки.

Еще одна вещь, которую я сделал в этом отпуске и всем рекомендую, — это выйти из рабочей группы в WhatsApp. Это было настоящим облегчением! Столько, сколько вы просто проведите пальцем; смахивайте сообщения и не читайте их, вам напоминают о работе. В отпуске делайте так: выходите из рабочей группы в WhatsApp.

Конечно, я также много читал и спал. Я прочитал две книги (позже вы узнаете здесь, какие именно). Признаюсь, я был поражен своей способностью так много спать, хотя хорошо отдохнул. Я думал, что недели через три буду отдохнувшим и буду меньше спать. Что ничего! Я спал по девять-десять часов в день на протяжении всего отпуска. Но все нормально...

В любом случае, мой отдых был легким, расслабляющим. Время шло медленнее. Я даже перестал делать такие вещи, как ходить в Casa da Ospa на концерт и увидеть мою племянницу Луизу, которая только что родилась, но это было по форс-мажорным обстоятельствам. Я уже скучаю по тебе. Хочу больше таких отпусков...

Spanish:

Mis amigos, tuve unas vacaciones diferentes. No es que fueran las mejores vacaciones del mundo, pero el hecho de poder descansar y hacer algunas cosas que no había hecho en años me hizo súper feliz. Fui dos veces a la Arena para ver jugar al Grêmio y extrañaba sentir el ambiente del estadio. La última vez que fui fue en octubre de 2019.

Viajar en autobús, por extraño que parezca, no lo había hecho durante años. Fue extraño porque no recordaba que el bus estaba lleno a media tarde. Me senté en el asiento delantero y fue vergonzoso porque muchas personas mayores tuvieron que pasar por la rueda de la ruleta.

Otra cosa que hice en estas vacaciones y que se la recomiendo a cualquiera fue dejar el grupo de trabajo en whatsapp. ¡Fue todo un alivio! Por mucho que simplemente pases el dedo; deslice los mensajes y no los lea, se le recuerda el trabajo. En tus vacaciones, haz esto: deja el grupo de trabajo en whatsapp.

Por supuesto, también leía y dormía mucho. Leí dos libros (luego aquí sabrás cuáles). Confieso que me asombró mi capacidad para dormir tanto, a pesar de que estaba bien descansado. Pensé que en unas tres semanas estaría descansado y dormiría menos. ¡Qué nada! Dormí nueve, diez horas al día en todas mis vacaciones. Pero está bien...

De todos modos, mis vacaciones fueron ligeras, relajantes. El tiempo pasó más lentamente. Incluso dejé de hacer cosas como ir a la Casa da Ospa a ver un concierto ya ver a mi sobrina Luisa, que acababa de nacer, pero fue por causas de fuerza mayor. Ya te extraño. Quiero más vacaciones como estas...

French:

Mes amis, j'ai passé des vacances différentes. Non pas que ce soient les meilleures vacances du monde, mais le fait que je puisse me reposer et faire des choses que je n'avais pas faites depuis des années m'a rendu super heureux. Je suis allé deux fois à l'Arena pour voir Grêmio jouer et l'ambiance du stade m'a manqué. La dernière fois que j'y étais allé, c'était en octobre 2019.

Prendre le bus, curieusement, je ne l'avais pas fait depuis des années. C'était étrange car je ne me souvenais pas que le bus était plein en milieu d'après-midi. J'étais assis sur le siège avant et c'était embarrassant parce que tant de personnes âgées devaient passer par la roulette.

Une autre chose que j'ai faite pendant ces vacances et je le recommande à tout le monde était de quitter le groupe de travail sur WhatsApp. C'était tout un soulagement ! Autant que vous venez de passer votre doigt; faites glisser les messages et ne les lisez pas, cela vous rappelle le travail. Pendant vos vacances, faites ceci : quittez le groupe de travail sur WhatsApp.

Bien sûr, j'ai aussi beaucoup lu et dormi. J'ai lu deux livres (plus tard, vous saurez ici lesquels). J'avoue que j'ai été étonné de ma capacité à dormir autant, même si j'étais bien reposé. Je pensais que dans environ trois semaines, je serais reposé et dormirais moins. Que rien ! J'ai dormi neuf, dix heures par jour pendant toutes mes vacances. Mais tout va bien...

Quoi qu'il en soit, mes vacances ont été légères, reposantes. Le temps passait plus lentement. J'ai même arrêté de faire des choses comme aller à la Casa da Ospa pour voir un concert et voir ma nièce Luisa, qui vient de naître, mais c'était pour des raisons de force majeure. Tu me manques déjà. Je veux plus de vacances comme celles-ci...