Postagens
Eu já acompanhava a carreira dele ainda quando eu era criança no Viva o Gordo, na Globo. Depois, ele deu uma guinada e veio a carreira de entrevistador, no SBT. O programa era muito tarde (lembram das piadas?), eu pouco consegui assistir. No seu retorno a Globo, também não consegui acompanhar porque continuava sendo tarde os programas.
A sua carreira de escritor, eu acompanhei bem. Comecei com o O Xangô de Baker Street. Lembro que eu fiquei bravo porque a trama foi me envolvendo ao longo do livro e a resolução do assassinato se deu em apenas uma página e meia. Eu fiquei muito decepcionado, chateado! O segundo que li, O Homem que Matou Getúlio Vargas, não gostei tanto. As autobiografias, amei! Gostei tanto que compartilhei as duas partes aqui com vocês. A primeira parte, eu terminei no final de janeiro de 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Logo após, li a segunda parte, que terminei em abril do mesmo ano: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .
Eu só posso te agradecer, Jô, pelos momentos em que você me fez rir; por ter dividido a sua cultura e o seu imenso saber. Muito obrigado pelos momentos saborosos que você nos proporcionou. Você é um patrimônio cultural desse país.
Tenho que terminar esse texto com o poema de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recitado pelo próprio Jô para homenagear Domingos Montagner:
"Não chore à beira do meu túmulo, eu não estou lá.Estou no soprar dos ventos, nas tempestades de verão e nos chuviscos suaves da primavera.
Eu sou a pressa inquieta dos ruídos da cidade e o silêncio das madrugadas.
Não chore à beira do meu túmulo, eu não estou lá.
Estou no brilho das estrelas perfurando a noite e no cantar alegre dos pássaros.
Não, não chorem tristes à beira do meu túmulo, eu não estou lá, eu não morri.
Eu sou a vida incessante e livre, que corre nas águas do rio."
Mais uma vez, muito obrigado, Jô!
English:
My friends, as you all know, last Friday, our dear Jô Soares passed away. Notice that I didn't define it because I was in doubt. I didn't write that he was a comedian, or that he was a writer, or that he was an interviewer. First, because it would be too long, and second, because Jô did all three very well, making it a great success. He was also a musician, actor and director.
I was already following his career when I was a child at Viva o Gordo, at Globo. Then he took a turn and became an interviewer at SBT. The program was very late (remember the jokes?), I barely managed to watch it. On his return to Globo, I was also unable to follow because the programs were still late.
Your writing career, I followed well. I started with O Xangô de Baker Street. I remember that I was angry because the plot involved me throughout the book and the murder was solved in just a page and a half. I was very disappointed, upset! The second I read, The Man Who Killed Getúlio Vargas, I didn't like it so much. The autobiographies, I love it! I liked it so much that I shared both parts here with you. The first part, I finished it at the end of January 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Soon after, I read the second part, which I finished in April of the same year: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .
I can only thank you, Jô, for the moments when you made me laugh; for having shared their culture and immense knowledge. Thank you so much for the delicious moments you have given us. You are a cultural heritage of this country.
I have to end this text with the poem by Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recited by Jô himself to honor Domingos Montagner:
"Don't cry on the edge of my grave, I'm not there.
I am in the blowing winds, in the summer storms and in the gentle drizzles of spring.
I am the restless rush of city noises and the silence of dawn.
Don't cry on the edge of my grave, I'm not there.
I am in the glow of the stars piercing the night and in the happy singing of the birds.
No, don't cry sadly on the edge of my grave, I'm not there, I'm not dead.
I am life unceasing and free, flowing in the waters of the river."
Thanks again, Jo!
German:
Meine Freunde, wie Sie alle wissen, ist am vergangenen Freitag unser lieber Jô Soares verstorben. Beachten Sie, dass ich es nicht definiert habe, weil ich Zweifel hatte. Ich habe nicht geschrieben, dass er ein Komiker war oder dass er ein Schriftsteller war oder dass er ein Interviewer war. Erstens, weil es zu lang werden würde, und zweitens, weil Jô alle drei sehr gut gemacht hat, was es zu einem großen Erfolg gemacht hat. Er war auch Musiker, Schauspieler und Regisseur.
Ich habe seine Karriere schon als Kind bei Viva o Gordo bei Globo verfolgt. Dann wechselte er und wurde Interviewer bei SBT. Das Programm war sehr spät (erinnern Sie sich an die Witze?), Ich habe es kaum geschafft, es zu sehen. Als er nach Globo zurückkehrte, konnte ich ihm auch nicht folgen, weil die Sendungen immer noch zu spät kamen.
Ihre schriftstellerische Karriere habe ich gut verfolgt. Ich habe mit der O Xangô de Baker Street angefangen. Ich erinnere mich, dass ich wütend war, weil mich die Handlung das ganze Buch über involvierte und der Mord auf nur anderthalb Seiten aufgeklärt wurde. Ich war sehr enttäuscht, verärgert! Das zweite, das ich gelesen habe, Der Mann, der Getúlio Vargas tötete, hat mir nicht so gut gefallen. Die Autobiografien, ich liebe sie! Es hat mir so gut gefallen, dass ich beide Teile hier mit euch geteilt habe. Den ersten Teil habe ich Ende Januar 2019 fertiggestellt: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Bald darauf las ich den zweiten Teil, den ich im April desselben Jahres beendet hatte: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .
Ich kann dir nur danken, Jô, für die Momente, in denen du mich zum Lachen gebracht hast; dafür, dass sie ihre Kultur und ihr immenses Wissen geteilt haben. Vielen Dank für die köstlichen Momente, die Sie uns geschenkt haben. Sie sind ein kulturelles Erbe dieses Landes.
Ich muss diesen Text mit dem Gedicht von Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, beenden, das von Jô selbst zu Ehren von Domingos Montagner rezitiert wurde:
„Weine nicht am Rande meines Grabes, ich bin nicht da.
Ich bin in den wehenden Winden, in den Sommerstürmen und in den sanften Nieselregen des Frühlings.
Ich bin der rastlose Rausch der Stadtgeräusche und die Stille der Morgendämmerung.
Weine nicht am Rande meines Grabes, ich bin nicht da.
Ich bin im Schein der Sterne, die die Nacht durchdringen, und im fröhlichen Gesang der Vögel.
Nein, weine nicht traurig am Rand meines Grabes, ich bin nicht da, ich bin nicht tot.
Ich bin das unaufhörliche und freie Leben, das in den Wassern des Flusses fließt."
Nochmals vielen Dank, Jo!
Ukrainian:
Мої друзі, як ви всі знаєте, минулої п’ятниці наш дорогий Жо Соареш помер. Зверніть увагу, що я не визначив це, тому що сумнівався. Я не писав, що він комік, чи що він письменник, чи що він інтерв’юер. По-перше, тому що це було б надто довго, а по-друге, тому що Джо впорався з усіма трьома дуже добре, завдяки чому це стало великим успіхом. Він також був музикантом, актором і режисером.
Я вже стежив за його кар’єрою, коли був дитиною у Viva o Gordo, у Globo. Потім він зробив чергу і став інтерв'юером на SBT. Програма була дуже пізня (пам'ятаєте анекдоти?), я ледве встигла її подивитись. Коли він повернувся на Globo, я також не міг стежити за ним, оскільки програми все ще запізнювалися.
Я добре стежив за вашою письменницькою кар’єрою. Я почав з вулиці О Ксанго де Бейкер. Пам’ятаю, я був злий, тому що сюжет втягував мене в усю книгу, а вбивство було розкрито лише за півтори сторінки. Я була дуже розчарована, засмучена! Другий раз, коли я прочитав «Людину, яка вбила Гетуліо Варгаса», вона мені не дуже сподобалася. Автобіографії, мені це подобається! Мені так сподобалося, що я поділився з вами обома частинами. Першу частину я закінчив наприкінці січня 2019 року: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Невдовзі я прочитав другу частину, яку закінчив у квітні того ж року: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .
Я можу лише подякувати тобі, Джо, за моменти, коли ти змушував мене сміятися; за те, що поділилися своєю культурою та величезними знаннями. Велике спасибі за чудові моменти, які ви нам подарували. Ви є культурним надбанням цієї країни.
Я маю завершити цей текст віршем Мері Елізабет Фрай Não Chore à Beira do Meu Túmulo, продекламованим самим Жо на честь Домінгоса Монтаньєра:
«Не плачте на краю моєї могили, мене там немає.
Я в подуві вітрів, у літніх грозах і в лагідних дощиках весни.
Я — неспокійний порив міських шумів і світанкова тиша.
Не плачте на краю моєї могили, мене немає.
Я в сяйві зірок, що пронизують ніч, і в щасливому співі птахів.
Ні, не плачте сумно на краю моєї могили, я не там, я не вмер.
Я життя безперестанне і вільне, що тече у водах ріки».
Ще раз дякую, Джо!
Russian:
Друзья мои, как вы все знаете, в прошлую пятницу скончался наш дорогой Жо Соареш. Заметьте, я не дал определения, потому что сомневался. Я не писал, что он был комиком, или что он был писателем, или что он был интервьюером. Во-первых, потому что это было бы слишком долго, а во-вторых, потому что Джо очень хорошо справилась со всеми тремя, что сделало его большим успехом. Он также был музыкантом, актером и режиссером.
Я уже следил за его карьерой, когда был ребенком в Viva o Gordo, в Globo. Затем он поменялся и стал интервьюером в SBT. Программа сильно запоздала (помните анекдоты?), я еле успел ее посмотреть. По его возвращению в Globo я тоже не смог уследить, потому что передачи все равно запаздывали.
За твоей писательской карьерой я хорошо следил. Я начал с O Xangô de Baker Street. Помню, я был зол, потому что сюжет вовлекал меня на протяжении всей книги, а убийство было раскрыто всего за полторы страницы. Я был очень разочарован, расстроен! Второе, что я прочитал, «Человек, который убил Жетулио Варгаса», мне не очень понравилось. Автобиографии, я люблю это! Мне так понравилось, что я поделился с вами обеими частями. Первую часть я закончил в конце января 2019 года: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html. Вскоре я прочитал вторую часть, которую закончил в апреле того же года: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html.
Я могу только поблагодарить тебя, Джо, за моменты, когда ты заставил меня смеяться; за то, что поделились своей культурой и огромными знаниями. Спасибо большое за вкусные моменты, которые вы нам подарили. Вы являетесь культурным достоянием этой страны.
Я должен закончить этот текст стихотворением Мэри Элизабет Фрай Não Chore à Beira do Meu Túmulo, прочитанным самим Джо в честь Домингуша Монтанье:
"Не плачь на краю моей могилы, меня там нет.
Я в дуновении ветра, в летней буре и в нежной весенней мороси.
Я беспокойный гул городских шумов и тишина рассвета.
Не плачь на краю моей могилы, меня там нет.
Я в сиянии звезд, пронзающих ночь, и в счастливом пении птиц.
Нет, не плачь грустно на краю моей могилы, меня там нет, я не умер.
Я жизнь непрекращающаяся и свободная, текущая в водах реки».
Еще раз спасибо, Джо!
Spanish:
Mis amigos, como todos saben, el pasado viernes falleció nuestro querido Jô Soares. Fíjate que no lo definí porque tenía dudas. No escribí que era un comediante, o que era un escritor, o que era un entrevistador. Primero, porque sería demasiado largo, y segundo, porque Jô hizo muy bien los tres, convirtiéndolo en un gran éxito. También fue músico, actor y director.
Yo ya estaba siguiendo su carrera cuando era niño en Viva o Gordo, en Globo. Luego dio un giro y se convirtió en entrevistador en SBT. El programa llegó muy tarde (¿recuerdan los chistes?), apenas alcancé a verlo. A su regreso a Globo, tampoco pude seguirlo porque los programas aún estaban retrasados.
Tu carrera como escritor, la seguí bien. Empecé por la calle O Xangô de Baker. Recuerdo que estaba enojado porque la trama me involucró durante todo el libro y el asesinato se resolvió en solo una página y media. ¡Estaba muy decepcionado, molesto! El segundo que leí, El hombre que mató a Getúlio Vargas, no me gustó tanto. Las autobiografías, ¡me encantan! Me gustó tanto que compartí ambas partes aquí contigo. La primera parte, la terminé a fines de enero de 2019: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Al poco tiempo leí la segunda parte, que terminé en abril del mismo año: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html.
Solo puedo agradecerte, Jô, por los momentos en que me hiciste reír; por haber compartido su cultura e inmenso conocimiento. Muchas gracias por los deliciosos momentos que nos has regalado. Ustedes son un patrimonio cultural de este país.
Tengo que terminar este texto con el poema de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, recitado por el propio Jô en honor a Domingos Montagner:
"No llores al borde de mi tumba, no estoy allí.
Estoy en los vientos que soplan, en las tormentas de verano y en las suaves lloviznas de primavera.
Soy el torrente inquieto de los ruidos de la ciudad y el silencio del amanecer.
No llores al borde de mi tumba, no estoy allí.
Estoy en el resplandor de las estrellas que atraviesan la noche y en el canto feliz de los pájaros.
No, no llores tristemente al borde de mi tumba, no estoy allí, no estoy muerto.
Soy la vida incesante y libre, fluyendo en las aguas del río".
¡Gracias de nuevo, Jo!
French:
Mes amis, comme vous le savez tous, vendredi dernier, notre cher Jô Soares est décédé. Remarquez que je ne l'ai pas défini parce que j'avais un doute. Je n'ai pas écrit qu'il était comédien, ou qu'il était écrivain, ou qu'il était intervieweur. Premièrement, parce que ce serait trop long, et deuxièmement, parce que Jô a très bien fait les trois, ce qui en fait un grand succès. Il était également musicien, acteur et réalisateur.
Je suivais déjà sa carrière quand j'étais enfant à Viva o Gordo, à Globo. Puis il a pris un virage et est devenu intervieweur chez SBT. Le programme était très en retard (rappelez-vous les blagues?), J'ai à peine réussi à le regarder. A son retour à Globo, je n'ai pas non plus pu le suivre car les programmes étaient encore en retard.
Votre carrière d'écrivain, je l'ai bien suivi. J'ai commencé avec O Xangô de Baker Street. Je me souviens que j'étais en colère parce que l'intrigue m'a impliqué tout au long du livre et que le meurtre a été résolu en seulement une page et demie. J'ai été très déçu, bouleversé ! À la seconde où j'ai lu, L'homme qui tua Getúlio Vargas, je n'ai pas tellement aimé. Les autobiographies, j'adore ! J'ai tellement aimé que j'ai partagé les deux parties ici avec vous. La première partie, je l'ai terminée fin janvier 2019 : https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html . Peu de temps après, j'ai lu la deuxième partie, que j'ai terminée en avril de la même année : https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html .
Je ne peux que te remercier, Jô, pour les moments où tu m'as fait rire ; pour avoir partagé leur culture et leur immense savoir. Merci beaucoup pour les délicieux moments que vous nous avez offert. Vous êtes un héritage culturel de ce pays.
Je dois terminer ce texte par le poème de Mary Elizabeth Frye, Não Chore à Beira do Meu Túmulo, récité par Jô lui-même en l'honneur de Domingos Montagner :
"Ne pleure pas sur le bord de ma tombe, je n'y suis pas.
Je suis dans les vents qui soufflent, dans les tempêtes d'été et dans les douces bruines du printemps.
Je suis la ruée agitée des bruits de la ville et le silence de l'aube.
Ne pleure pas sur le bord de ma tombe, je n'y suis pas.
Je suis dans la lueur des étoiles perçant la nuit et dans le chant joyeux des oiseaux.
Non, ne pleure pas tristement au bord de ma tombe, je ne suis pas là, je ne suis pas mort.
Je suis la vie incessante et libre, coulant dans les eaux du fleuve."
Merci encore Jo!
Chinese:
我的朋友们，你们都知道，上周五，我们亲爱的 Jô Soares 去世了。请注意，我没有定义它，因为我有疑问。我没有写他是喜剧演员，或者他是作家，或者他是采访者。首先，因为它会太长，其次，因为乔在这三个方面都做得很好，取得了巨大的成功。他也是一位音乐家、演员和导演。
当我还是个孩子的时候，我在 Globo 的 Viva o Gordo 就已经开始关注他的职业生涯了。然后他转身成为了 SBT 的面试官。节目很晚了（还记得那些笑话吗？），我勉强看了。在他回到 Globo 时，我也无法跟上，因为节目还晚了。
你的写作生涯，我跟随得很好。我从 O Xangô de Baker Street 开始。我记得我很生气，因为整个书中的情节都涉及到我，而谋杀案只用了一页半的时间就解决了。我很失望，很沮丧！我第二次读到《杀死格图里奥·巴尔加斯的人》，我不太喜欢它。自传，我喜欢！我非常喜欢它，所以我在这里和你分享了这两个部分。第一部分，我在 2019 年 1 月末完成：https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/01/o-livro-de-jo-parte-1.html。不久之后，我阅读了我在同年 4 月完成的第二部分：https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2019/04/o-livro-de-jo-parte-2.html。
Jô，我只能感谢你让我发笑的那一刻；分享他们的文化和丰富的知识。非常感谢您给我们带来的美好时光。你是这个国家的文化遗产。
我必须以玛丽·伊丽莎白·弗莱 (Mary Elizabeth Frye) 的诗结束这篇文章，Não Chore à Beira do Meu Túmulo，乔本人为纪念多明戈斯·蒙塔格纳 (Domingos Montagner) 而朗诵：
“不要在我的坟墓边哭，我不在那里。
我在狂风中，在夏天的暴风雨中，在春天的细雨中。
我是城市喧嚣的躁动和黎明的寂静。
不要在我坟墓的边缘哭泣，我不在那里。
我在刺穿黑夜的星光中，在鸟儿欢快的歌声中。
不，不要在我坟墓的边缘悲伤地哭泣，我不在那里，我没有死。
我是永无止境、自由自在的生命，在河水中流动。”
再次感谢，乔！
Nenhum comentário:
Postar um comentário