Antologia da Maldade

Meus Amigos, confesso pra vocês que nunca tinha lido um livro de frases. Na sala da minha fisioterapeuta Denise (há muito tempo, falei sobre ela aqui no blog. O texto está no link ali atrás), tem esse livro da foto ao lado. Antologia da maldade, volume I: Um dicionário de citações, associações ilícitas e ligações perigosas, dos economistas Gustavo Franco e Fabio Giambiagi que, apesar de ser uma obra facílima de ler, demorei alguns meses para lê-la porque só fazia isso uma vez por semana, quando ia na fisioterapia. O livro saiu pela Editora Zahar. 
É uma leitura simples mas muito interessante porque cada frase é uma surpresa. Ela pode te ensinar, te fazer pensar; tu pode concordar ou discordar. Dificilmente, tu ficará indiferente. Se isso aconteceu, é porque tu já conhece a frase ou ela não te chamou a atenção. 
A obra é dividida em temas como Capitalismo, Socialismo, Amizade, Inflação,Traição, Religião, mas também outros singulares, como Controle da mídia, Corrupção, Groucho-marxismo, Brasilidad", Mensalão e Petrolão. Todos esses temas (e outros, evidentemente) com as suas respectivas frases.
A única coisa com a qual não concordei é o nome do livro. Não tem maldade nenhuma ali. Nem a explicação da sinopse me convenceu: "mas a maldade que dá título ao livro não é a da perversidade e a da má índole, mas um composto formado de maldade espirituosa, malícia, atrevimento, ironia, de alguns maus ditos e de muito bom humor"
Gostei da leitura. É diferente de outros livros, como as biografias que gosto tanto, em que você só absorve o conhecimento. Um livro de frases te faz refletir sobre elas. 

English:

My friends, I must confess that I had never read a phrase book. In my physiotherapist Denise's office (I wrote about her on the blog a long time ago. The text is in the link at the back), there is this book in the photo to the side. Anthology of Evil, Volume I: A Dictionary of Quotes, Illicit Associations and Dangerous Connections, by economists Gustavo Franco and Fabio Giambiagi. Although it is an easy book to read, it took me a few months to read it because I only read it once a week, when I went to physiotherapy. The book was published by Editora Zahar.

It is a simple but very interesting read because each phrase is a surprise. It can teach you, make you think; you can agree or disagree. It is unlikely that you will remain indifferent. If this happened, it is because you already know the phrase or it did not catch your attention.

The book is divided into themes such as Capitalism, Socialism, Friendship, Inflation, Betrayal, Religion, but also other unique themes, such as Media Control, Corruption, Groucho-Marxism, Brazilianism, Mensalão and Petrolão. All these themes (and others, of course) with their respective phrases.

The only thing I didn't agree with was the name of the book. There is no evil in it. Not even the explanation in the synopsis convinced me: "but the evil that gives the book its title is not that of perversity and bad nature, but a compound formed by witty evil, malice, boldness, irony, some bad sayings and a lot of good humor."

I enjoyed reading it. It's different from other books, like the biographies that I like so much, in which you only absorb knowledge. A book of phrases makes you reflect on them.

German:

Liebe Freunde, ich muss gestehen, dass ich noch nie einen Sprachführer gelesen habe. In der Praxis meiner Physiotherapeutin Denise (ich habe vor langer Zeit in meinem Blog über sie geschrieben; der Text ist im Link auf der Rückseite zu finden) liegt dieses Buch auf dem Foto daneben: „Anthologie des Bösen, Band I: Ein Wörterbuch der Zitate, unerlaubten Verbindungen und gefährlichen Verbindungen“ von den Ökonomen Gustavo Franco und Fabio Giambiagi. Obwohl es ein leicht zu lesendes Buch ist, habe ich einige Monate gebraucht, um es zu lesen, da ich es nur einmal pro Woche las, wenn ich zur Physiotherapie ging. Das Buch ist bei Editora Zahar erschienen.

Es ist eine einfache, aber sehr interessante Lektüre, denn jeder Satz ist eine Überraschung. Er kann dich lehren, zum Nachdenken anregen; du kannst ihm zustimmen oder nicht. Es ist unwahrscheinlich, dass es dich gleichgültig lässt. Wenn das passiert, liegt es daran, dass du den Satz bereits kennst oder er deine Aufmerksamkeit nicht erregt hat.

Das Buch ist in Themen wie Kapitalismus, Sozialismus, Freundschaft, Inflation, Verrat und Religion unterteilt, aber auch in andere einzigartige Themen wie Medienkontrolle, Korruption, Groucho-Marxismus, Brasilianismus, Mensalão und Petrolão. All diese Themen (und natürlich weitere) werden mit den entsprechenden Formulierungen behandelt.

Einzig mit dem Titel des Buches war ich nicht einverstanden. Es steckt nichts Böses darin. Nicht einmal die Erklärung in der Inhaltsangabe überzeugte mich: „Aber das Böse, das dem Buch seinen Titel gibt, ist nicht das der Perversität und der schlechten Natur, sondern eine Verbindung aus witziger Bosheit, Bosheit, Dreistigkeit, Ironie, einigen schlechten Sprüchen und viel Humor.“

Ich habe es gerne gelesen. Es unterscheidet sich von anderen Büchern, wie den Biografien, die ich so mag, in denen man nur Wissen aufsaugt. Ein Buch voller Formulierungen regt zum Nachdenken an.

Ukrainian:

Друзі мої, мушу зізнатися, що я ніколи не читав розмовника. У кабінеті моєї фізіотерапевтки Деніз (я давно писав про неї в блозі. Текст є за посиланням ззаду) є ось ця книга, як на фотографії збоку. Антологія зла, том I: Словник цитат, незаконних асоціацій та небезпечних зв'язків, економістів Густаво Франко та Фабіо Джамб'яджі. Хоча це легка книга для читання, мені знадобилося кілька місяців, щоб її прочитати, бо я читав її лише раз на тиждень, коли ходив на фізіотерапію. Книга була видана видавництвом Editora Zahar.

Це просте, але дуже цікаве чтиво, бо кожна фраза – це сюрприз. Вона може навчити вас, змусити задуматися; ви можете погодитися чи не погодитися. Навряд чи ви залишитеся байдужими. Якщо це сталося, то тому, що ви вже знаєте цю фразу, або вона не привернула вашої уваги.

Книга поділена на такі теми, як капіталізм, соціалізм, дружба, інфляція, зрада, релігія, а також інші унікальні теми, такі як контроль над медіа, корупція, граучо-марксизм, бразилізм, менсалан та петролан. Всі ці теми (і інші, звичайно) мають відповідні фрази.

Єдине, з чим я не погодився, це назва книги. У ній немає зла. Навіть пояснення в синопсисі мене не переконало: «але зло, яке дало книзі назву, — це не збоченість і погана натура, а поєднання дотепного зла, злоби, сміливості, іронії, деяких поганих висловів і великої кількості гарного гумору».

Мені сподобалося її читати. Вона відрізняється від інших книг, таких як біографії, які мені так подобаються, в яких ти лише засвоюєш знання. Книга фраз змушує тебе розмірковувати над ними.

Russian:

Друзья мои, должен признаться, что никогда не читал разговорник. В кабинете моего физиотерапевта Дениз (я писал о ней в блоге давным-давно. Текст в ссылке на обороте) на фото сбоку есть эта книга. «Антология зла, том I: Словарь цитат, недопустимых ассоциаций и опасных связей» экономистов Густаво Франко и Фабио Джамбиаджи. Хотя это легкая книга для чтения, мне потребовалось несколько месяцев, чтобы ее прочитать, потому что я читал ее только раз в неделю, когда ходил на физиотерапию. Книга была опубликована Editora Zahar.

Это простое, но очень интересное чтение, потому что каждая фраза — сюрприз. Она может научить вас, заставить вас думать; вы можете соглашаться или не соглашаться. Маловероятно, что вы останетесь равнодушными. Если это произошло, то это потому, что вы уже знаете фразу или она не привлекла вашего внимания.

Книга разделена на темы, такие как Капитализм, Социализм, Дружба, Инфляция, Предательство, Религия, а также другие уникальные темы, такие как Контроль над СМИ, Коррупция, Граучо-марксизм, Бразильянство, Менсалан и Петролалан. Все эти темы (и другие, конечно) с соответствующими фразами.

Единственное, с чем я не согласился, так это с названием книги. В ней нет зла. Даже объяснение в синопсисе не убедило меня: «но зло, которое дает книге ее название, — это не зло извращенности и дурной натуры, а соединение, образованное остроумным злом, злобой, смелостью, иронией, некоторыми плохими высказываниями и большим количеством хорошего юмора».

Мне понравилось ее читать. Она отличается от других книг, таких как биографии, которые мне так нравятся, в которых вы только впитываете знания. Книга фраз заставляет вас размышлять над ними.

Spanish:

Amigos, debo confesar que nunca había leído un libro de frases. En la consulta de mi fisioterapeuta Denise (escribí sobre ella en el blog hace tiempo. El texto está en el enlace al final), hay este libro en la foto de al lado: Antología del Mal, Volumen I: Diccionario de Citas, Asociaciones Ilícitas y Conexiones Peligrosas, de los economistas Gustavo Franco y Fabio Giambiagi. Aunque es un libro fácil de leer, me llevó unos meses leerlo porque solo lo leía una vez por semana, cuando iba a fisioterapia. El libro fue publicado por Editora Zahar.

Es una lectura sencilla pero muy interesante porque cada frase es una sorpresa. Puede enseñarte, hacerte reflexionar; puedes estar de acuerdo o no. Es poco probable que te quedes indiferente. Si esto ocurre, es porque ya conoces la frase o porque no te ha llamado la atención. El libro se divide en temas como el capitalismo, el socialismo, la amistad, la inflación, la traición y la religión, pero también en otros temas singulares como el control de los medios, la corrupción, el grouchomarxismo, el brasilismo, el mensalão y el petrolão. Todos estos temas (y otros, por supuesto) con sus respectivas frases.

Lo único con lo que no estuve de acuerdo fue con el nombre del libro. No hay maldad en él. Ni siquiera la explicación de la sinopsis me convenció: «Pero el mal que da título al libro no es la perversidad ni la maldad, sino una combinación de maldad ingeniosa, malicia, audacia, ironía, algunos dichos groseros y mucho buen humor».

Disfruté leyéndolo. Es diferente de otros libros, como las biografías que tanto me gustan, en las que solo se absorbe conocimiento. Un libro de frases te hace reflexionar sobre ellas.

Italian:

Amici miei, devo confessare che non avevo mai letto un frasario. Nello studio della mia fisioterapista Denise (ho scritto di lei sul blog molto tempo fa. Il testo è nel link sul retro), c'è questo libro nella foto a lato. Antologia del Male, Volume I: Dizionario di Citazioni, Associazioni Illecite e Connessioni Pericolose, degli economisti Gustavo Franco e Fabio Giambiagi. Sebbene sia un libro di facile lettura, ci ho messo alcuni mesi a finirlo perché lo leggevo solo una volta a settimana, quando andavo in fisioterapia. Il libro è stato pubblicato da Editora Zahar.

È una lettura semplice ma molto interessante perché ogni frase è una sorpresa. Può insegnarti, farti riflettere; puoi essere d'accordo o in disaccordo. È improbabile che rimarrai indifferente. Se questo è successo, è perché conoscevi già la frase o non ha catturato la tua attenzione. Il libro è suddiviso in temi come Capitalismo, Socialismo, Amicizia, Inflazione, Tradimento, Religione, ma anche altri temi peculiari, come Controllo dei Media, Corruzione, Groucho-Marxismo, Brasilianismo, Mensalão e Petrolão. Tutti questi temi (e altri, ovviamente) con le rispettive frasi.

L'unica cosa con cui non ero d'accordo era il titolo del libro. Non c'è malvagità in esso. Nemmeno la spiegazione nella sinossi mi ha convinto: "ma il male che dà il titolo al libro non è quello della perversità e della cattiva natura, bensì un composto formato da arguta malvagità, malizia, audacia, ironia, qualche brutto motto e tanto buon umore".

Mi è piaciuto leggerlo. È diverso da altri libri, come le biografie che mi piacciono tanto, in cui si assorbe solo conoscenza. Un libro di frasi ti fa riflettere su di esse.

French:

Mes amis, je dois avouer que je n'avais jamais lu de guide de conversation. Dans le cabinet de ma kinésithérapeute Denise (j'ai écrit un article sur elle sur le blog il y a longtemps. Le texte est dans le lien au dos), il y a ce livre sur la photo ci-contre : Anthologie du Mal, Volume I : Dictionnaire de citations, associations illicites et connexions dangereuses, des économistes Gustavo Franco et Fabio Giambiagi. Bien que facile à lire, il m'a fallu quelques mois pour le lire, car je ne le lisais qu'une fois par semaine, lorsque j'allais en kinésithérapie. Le livre a été publié par Editora Zahar.

C'est une lecture simple mais très intéressante, car chaque phrase est une surprise. Elle peut vous apprendre, vous faire réfléchir ; vous pouvez être d'accord ou non. Il est peu probable que vous restiez indifférent. Si cela vous est arrivé, c'est que vous connaissiez déjà la phrase ou qu'elle n'a pas retenu votre attention.

Le livre est divisé en thèmes tels que le capitalisme, le socialisme, l'amitié, l'inflation, la trahison, la religion, mais aussi d'autres thèmes uniques, comme le contrôle des médias, la corruption, le groucho-marxisme, le brésilisme, le Mensalão et le Petrolão. Tous ces thèmes (et d'autres, bien sûr) ont leurs expressions respectives.

Le seul point qui m'a déplu, c'est le titre du livre. Il n'y a pas de mal là-dedans. Même l'explication du synopsis ne m'a pas convaincu : « Mais le mal qui donne son titre au livre n'est pas celui de la perversité et de la mauvaise nature, mais un mélange de malice spirituelle, de malice, d'audace, d'ironie, de quelques propos blessants et de beaucoup d'humour.

J'ai apprécié sa lecture. Il est différent d'autres livres, comme les biographies que j'apprécie tant, où l'on ne fait qu'absorber des connaissances. Un livre de phrases vous fait réfléchir.

Chinese:

朋友们，我必须承认，我从未读过任何短语手册。在我的理疗师丹妮丝的办公室里（很久以前，我在博客上写过关于她的文章，详情请见文章背面的链接），旁边的照片里有这本书。《邪恶选集》第一卷：引语、非法联想和危险联系词典，作者是经济学家古斯塔沃·弗朗哥和法比奥·詹比亚吉。虽然这本书很容易读，但我花了几个月才读完，因为我每周只读一次，也就是去做理疗的时候。这本书由扎哈尔出版社出版。

这本书读起来很简单，但非常有趣，因为每个短语都充满惊喜。它可以教会你，引发你的思考；你可以同意，也可以不同意。你不太可能对此无动于衷。如果出现这种情况，那是因为你已经知道这个短语，或者它没有引起你的注意。

这本书的主题涵盖资本主义、社会主义、友谊、通货膨胀、背叛、宗教等，但也有一些独特的主题，例如媒体控制、腐败、格劳乔-马克思主义、巴西主义、“门萨洛”和“石油”。所有这些主题（当然还有其他主题）都有相应的短语。

我唯一不认同的是书名。书中没有邪恶。甚至连书名概要中的解释也无法说服我：“但赋予这本书书名的邪恶并非乖张和恶劣的本性，而是一种由机智的邪恶、恶意、大胆、讽刺、一些恶语和大量幽默组成的复合词。”

我很喜欢读这本书。它不同于其他书籍，比如我非常喜欢的传记，那些书只能让你吸收知识。一本充满短语的书会让你反思它们。

Eu sou Malala

Meus Amigos, eu tava me devendo a leitura do livro da Malala há anos. A obra é de 2013, Malala já está com 27 anos e só li agora. Como diz o ditado: antes tarde do que nunca. Bom, então vamos lá. O livro Eu sou Malala, escrito em parceria com Christina Lamb, saiu pela Editora Companhia das Letras. 
O livro, obviamente, conta a história de Malala. Ela teve a sorte de contar com um pai que acreditava na educação (tanto que montou uma escola) e incentivou o seu potencial. Quando o Talibã tomou o controle do Paquistão, ela levantou a sua voz. Malala Yousafzai recusou-se a permanecer em silêncio e lutou pelo seu direito à educação. Mas, em 9 de outubro de 2012, uma terça-feira, ela quase pagou o preço com a vida. Malala foi atingida na cabeça por um tiro à queima-roupa dentro do ônibus no qual voltava da escola. Poucos acreditaram que ela sobreviveria. Mas a recuperação milagrosa de Malala na Inglaterra a levou em uma viagem extraordinária de um vale remoto no norte do Paquistão para as salas das ONU em Nova York. Aos dezesseis anos, ela se tornou um símbolo global de protesto pacífico e a candidata mais jovem da história a receber o Prêmio Nobel da Paz. 

O livro acompanha a infância da garota no Paquistão, os primeiros anos de vida escolar, as asperezas da vida numa região marcada pela desigualdade social, as belezas do deserto e as trevas da vida sob o Talibã. É uma autobiografia de uma adolescente que nasceu num país opressor e machista. Lembra muito o livro da  Yeonmi Park, que resenhei pra vocês em novembro do ano passado. Achei o da Yeonmi um pouco mais leve; mais agradável. Mas os dois são histórias inspiradoras, histórias do tipo que precisamos ver e ler mais. 

OBS: Mudando completamente de assunto, o blog ultrapassou 250 ml acessos. Muito obrigado a todos que visitaram!

English:

My friends, I've been meaning to read Malala's book for years. The book was written in 2013, Malala is already 27 years old and I only read it now. As the saying goes: better late than never. Well, here we go. The book I Am Malala, written in partnership with Christina Lamb, was published by Editora Companhia das Letras.

The book, obviously, tells the story of Malala. She was lucky enough to have a father who believed in education (so much so that he set up a school) and encouraged her potential. When the Taliban took control of Pakistan, she raised her voice. Malala Yousafzai refused to remain silent and fought for her right to education. But on October 9, 2012, a Tuesday, she almost paid the price with her life. Malala was shot in the head at close range on the bus she was riding home from school. Few believed she would survive. But Malala's miraculous recovery in England took her on an extraordinary journey from a remote valley in northern Pakistan to the halls of the United Nations in New York. At sixteen, she became a global symbol of peaceful protest and the youngest candidate in history to receive the Nobel Peace Prize.

The book follows the girl's childhood in Pakistan, her early years at school, the hardships of life in a region marked by social inequality, the beauty of the desert and the darkness of life under the Taliban. It is an autobiography of a teenager who was born in an oppressive and sexist country. It is very reminiscent of Yeonmi Park's book, which I reviewed for you in November last year. I found Yeonmi's a little lighter; more enjoyable. But both are inspiring stories, stories of the kind we need to see and read more.

NOTE: Changing the subject completely, the blog has surpassed 250 million views. Many thanks to everyone who visited!

German:

Meine Freunde, ich wollte Malalas Buch schon seit Jahren lesen. Das Buch wurde 2013 geschrieben, Malala ist bereits 27 Jahre alt und ich habe es erst jetzt gelesen. Wie das Sprichwort sagt: Besser spät als nie. Also, los geht’s. Das Buch „Ich bin Malala“, das in Zusammenarbeit mit Christina Lamb geschrieben wurde, wurde von Editora Companhia das Letras veröffentlicht.

Das Buch erzählt natürlich die Geschichte von Malala. Sie hatte das Glück, einen Vater zu haben, der an Bildung glaubte (so sehr, dass er eine Schule gründete) und ihr Potenzial förderte. Als die Taliban die Kontrolle über Pakistan übernahmen, erhob sie ihre Stimme. Malala Yousafzai weigerte sich zu schweigen und kämpfte für ihr Recht auf Bildung. Doch am 9. Oktober 2012, einem Dienstag, hätte sie den Preis dafür beinahe mit ihrem Leben bezahlt. Malala wurde im Bus, auf dem Heimweg von der Schule, aus nächster Nähe in den Kopf geschossen. Nur wenige glaubten, dass sie überleben würde. Doch Malalas wundersame Genesung in England führte sie auf eine außergewöhnliche Reise von einem abgelegenen Tal im Norden Pakistans bis in die Hallen der Vereinten Nationen in New York. Mit 16 Jahren wurde sie zu einem globalen Symbol des friedlichen Protests und zur jüngsten Kandidatin der Geschichte für den Friedensnobelpreis.

Das Buch verfolgt die Kindheit des Mädchens in Pakistan, ihre ersten Schuljahre, die Härten des Lebens in einer von sozialer Ungleichheit geprägten Region, die Schönheit der Wüste und die Dunkelheit des Lebens unter den Taliban. Es ist die Autobiografie einer Teenagerin, die in einem repressiven und sexistischen Land geboren wurde. Es erinnert stark an Yeonmi Parks Buch, das ich im November letzten Jahres für Sie rezensiert habe. Ich fand Yeonmis Buch etwas leichter und unterhaltsamer. Aber beide sind inspirierende Geschichten – Geschichten, von denen wir mehr sehen und lesen sollten.

HINWEIS: Um das Thema komplett zu wechseln: Der Blog hat über 250 Millionen Aufrufe. Vielen Dank an alle, die ihn besucht haben!

Ukrainian:

Друзі мої, я вже багато років збираюся прочитати книгу Малали. Книга була написана у 2013 році, Малалі вже 27 років, і я прочитала її лише зараз. Як то кажуть: краще пізно, ніж ніколи. Що ж, починаємо. Книга «Я — Малала», написана у співпраці з Крістіною Лемб, була опублікована видавництвом Editora Companhia das Letras.

Книга, очевидно, розповідає історію Малали. Їй пощастило мати батька, який вірив в освіту (настільки, що заснував школу) і заохочував її потенціал. Коли Талібан захопив контроль над Пакистаном, вона підняла голос. Малала Юсуфзай відмовилася мовчати і боролася за своє право на освіту. Але 9 жовтня 2012 року, у вівторок, вона мало не заплатила за це життям. Малалу вистрілили в голову зблизька в автобусі, яким вона їхала додому зі школи. Мало хто вірив, що вона виживе. Але дивовижне одужання Малали в Англії привело її в надзвичайну подорож з віддаленої долини на півночі Пакистану до залів Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. У шістнадцять років вона стала світовим символом мирного протесту та наймолодшою ​​кандидаткою в історії, яка отримала Нобелівську премію миру.

Книга розповідає про дитинство дівчини в Пакистані, її ранні роки в школі, труднощі життя в регіоні, що характеризується соціальною нерівністю, красу пустелі та темряву життя під керівництвом Талібану. Це автобіографія підлітка, яка народилася в репресивній та сексистській країні. Вона дуже нагадує книгу Йонмі Парк, рецензію на яку я написала для вас у листопаді минулого року. Книга Йонмі мені здалася трохи легшою, цікавішою. ​​Але обидві є натхненними історіями, історіями такого роду, які нам потрібно бачити та читати більше.

ПРИМІТКА: Повністю змінюючи тему, блог перевищив 250 мільйонів переглядів. Щиро дякую всім, хто відвідав його!

Russian:

Друзья мои, я много лет собирался прочитать книгу Малалы. Книга была написана в 2013 году, Малале уже 27 лет, а я прочитал ее только сейчас. Как говорится: лучше поздно, чем никогда. Ну что ж, поехали. Книга «Я — Малала», написанная в партнерстве с Кристиной Лэмб, была опубликована Editora Companhia das Letras.

Книга, очевидно, рассказывает историю Малалы. Ей повезло, что у нее был отец, который верил в образование (настолько, что основал школу) и поощрял ее потенциал. Когда талибы захватили Пакистан, она возвысила голос. Малала Юсуфзай отказалась молчать и боролась за свое право на образование. Но 9 октября 2012 года, во вторник, она едва не поплатилась за это своей жизнью. Малалу застрелили в голову с близкого расстояния в автобусе, в котором она ехала домой из школы. Мало кто верил, что она выживет. Но чудесное выздоровление Малалы в Англии привело ее в необычайное путешествие из отдаленной долины на севере Пакистана в залы Организации Объединенных Наций в Нью-Йорке. В шестнадцать лет она стала мировым символом мирного протеста и самым молодым кандидатом в истории, получившим Нобелевскую премию мира.

Книга повествует о детстве девочки в Пакистане, ее первых годах в школе, трудностях жизни в регионе, отмеченном социальным неравенством, красоте пустыни и мраке жизни при Талибане. Это автобиография подростка, родившегося в деспотичной и сексистской стране. Она очень напоминает книгу Ёнми Пак, которую я рецензировал для вас в ноябре прошлого года. Я нашел книгу Ёнми немного легче; более приятной. Но обе истории вдохновляют, истории того рода, которые нам нужно видеть и читать больше.

ПРИМЕЧАНИЕ: Полностью меняя тему, блог превысил 250 миллионов просмотров. Большое спасибо всем, кто посетил!

Spanish:

Amigos, llevo años queriendo leer el libro de Malala. Lo escribió en 2013, Malala ya tiene 27 años y lo leí hace poco. Como dice el dicho: más vale tarde que nunca. Pues bien, aquí vamos. El libro "Yo soy Malala", escrito en colaboración con Christina Lamb, fue publicado por Editora Companhia das Letras.

El libro, obviamente, cuenta la historia de Malala. Tuvo la suerte de tener un padre que creía en la educación (tanto que fundó una escuela) y alentó su potencial. Cuando los talibanes tomaron el control de Pakistán, alzó la voz. Malala Yousafzai se negó a callar y luchó por su derecho a la educación. Pero el 9 de octubre de 2012, un martes, casi pagó el precio con su vida. Malala recibió un disparo en la cabeza a quemarropa en el autobús en el que volvía a casa de la escuela. Pocos creían que sobreviviría. Pero la milagrosa recuperación de Malala en Inglaterra la llevó a un viaje extraordinario desde un valle remoto en el norte de Pakistán hasta las salas de las Naciones Unidas en Nueva York. A los dieciséis años, se convirtió en un símbolo mundial de la protesta pacífica y en la candidata más joven de la historia en recibir el Premio Nobel de la Paz.

El libro narra la infancia de la niña en Pakistán, sus primeros años en la escuela, las dificultades de la vida en una región marcada por la desigualdad social, la belleza del desierto y la oscuridad de la vida bajo el régimen talibán. Es la autobiografía de una adolescente nacida en un país opresivo y machista. Me recuerda mucho al libro de Yeonmi Park, que reseñé para ustedes en noviembre del año pasado. El de Yeonmi me pareció un poco más ligero, más ameno. Pero ambos son historias inspiradoras, historias de esas que necesitamos ver y leer más.

NOTA: Cambiando de tema, el blog ha superado los 250 millones de visitas. ¡Muchas gracias a todos los que lo visitaron!

Italian:

Amici miei, da anni volevo leggere il libro di Malala. Il libro è stato scritto nel 2013, Malala ha già 27 anni e l'ho letto solo ora. Come dice il proverbio: meglio tardi che mai. Bene, eccoci qui. Il libro "I Am Malala", scritto in collaborazione con Christina Lamb, è stato pubblicato da Editora Companhia das Letras. Il libro, ovviamente, racconta la storia di Malala. Ha avuto la fortuna di avere un padre che credeva nell'istruzione (a tal punto da fondare una scuola) e incoraggiava il suo potenziale. Quando i talebani presero il controllo del Pakistan, lei alzò la voce. Malala Yousafzai si rifiutò di rimanere in silenzio e lottò per il suo diritto all'istruzione. Ma il 9 ottobre 2012, un martedì, ha quasi pagato il prezzo con la vita. Malala è stata colpita alla testa da distanza ravvicinata sull'autobus che stava prendendo per tornare a casa da scuola. Pochi credevano che sarebbe sopravvissuta. Ma la miracolosa guarigione di Malala in Inghilterra la portò a intraprendere un viaggio straordinario da una remota valle nel nord del Pakistan fino alle sale delle Nazioni Unite a New York. A sedici anni, divenne un simbolo globale di protesta pacifica e la più giovane candidata della storia a ricevere il Premio Nobel per la Pace.

Il libro racconta l'infanzia della ragazza in Pakistan, i suoi primi anni di scuola, le difficoltà della vita in una regione segnata dalla disuguaglianza sociale, la bellezza del deserto e l'oscurità della vita sotto i talebani. È l'autobiografia di un'adolescente nata in un paese oppressivo e sessista. Ricorda molto il libro di Yeonmi Park, che ho recensito per voi a novembre dello scorso anno. Ho trovato quello di Yeonmi un po' più leggero, più piacevole. Ma entrambe sono storie stimolanti, storie del tipo che abbiamo bisogno di vedere e leggere di più.

NOTA: Cambiando completamente argomento, il blog ha superato i 250 milioni di visualizzazioni. Grazie di cuore a tutti coloro che lo hanno visitato!

French:

Mes amis, cela fait des années que je voulais lire le livre de Malala. Il a été écrit en 2013, Malala a déjà 27 ans et je ne l'ai lu que maintenant. Comme le dit le dicton : mieux vaut tard que jamais. Eh bien, c'est parti ! Le livre « Je suis Malala », écrit en collaboration avec Christina Lamb, a été publié par Editora Companhia das Letras.

Le livre raconte évidemment l'histoire de Malala. Elle a eu la chance d'avoir un père qui croyait en l'éducation (à tel point qu'il a créé une école) et qui a encouragé son potentiel. Lorsque les talibans ont pris le contrôle du Pakistan, elle a élevé la voix. Malala Yousafzai a refusé de se taire et s'est battue pour son droit à l'éducation. Mais le 9 octobre 2012, un mardi, elle a failli en payer le prix de sa vie. Malala a été abattue d'une balle dans la tête à bout portant dans le bus qui la ramenait de l'école. Rares étaient ceux qui croyaient qu'elle survivrait. Mais la guérison miraculeuse de Malala en Angleterre l'a entraînée dans un voyage extraordinaire, d'une vallée reculée du nord du Pakistan jusqu'aux bureaux des Nations Unies à New York. À seize ans, elle est devenue un symbole mondial de la protestation pacifique et la plus jeune candidate de l'histoire à recevoir le prix Nobel de la paix.

Le livre retrace l'enfance de la jeune fille au Pakistan, ses premières années d'école, les difficultés de la vie dans une région marquée par les inégalités sociales, la beauté du désert et la noirceur de la vie sous les talibans. C'est l'autobiographie d'une adolescente née dans un pays oppressif et sexiste. Il rappelle beaucoup le livre de Yeonmi Park, dont j'avais fait la chronique en novembre dernier. J'ai trouvé celui de Yeonmi un peu plus léger, plus agréable. Mais ce sont deux histoires inspirantes, de celles que nous devons voir et lire davantage.

REMARQUE : Pour changer complètement de sujet, le blog a dépassé les 250 millions de vues. Un grand merci à tous les visiteurs !

Chinese:

朋友们，多年来我一直想读马拉拉的书。这本书写于2013年，马拉拉已经27岁了，我现在才读。俗话说：迟做总比不做好。好了，我们开始吧。与克里斯蒂娜·兰姆合作撰写的《我是马拉拉》一书由文学编辑公司出版。

显然，这本书讲述了马拉拉的故事。她很幸运，有一位相信教育的父亲（他甚至创办了一所学校）并鼓励她发挥潜力。当塔利班控制巴基斯坦时，她发出了自己的声音。马拉拉·优素福扎伊拒绝保持沉默，为争取受教育的权利而战。但在2012年10月9日，星期二，她差点付出了生命的代价。马拉拉在放学回家的公交车上头部近距离中弹。几乎没有人相信她能活下来。但马拉拉在英国奇迹般康复后，经历了一段非凡的旅程，从巴基斯坦北部偏远的山谷走向了纽约联合国总部。十六岁时，她成为全球和平抗议的象征，并成为历史上最年轻的诺贝尔和平奖候选人。

这本书讲述了这个女孩在巴基斯坦的童年、早年求学经历、在社会不平等地区生活的艰辛、沙漠之美以及塔利班统治下生活的黑暗。这是一部出生在一个充满压迫和性别歧视国家的少女的自传。它很容易让人联想到朴妍美的小说，我去年十一月曾为你们评论过朴妍美的小说。我觉得妍美的小说更轻松一些，更令人愉快。但两本书都鼓舞人心，是我们需要更多看到和阅读的故事。

注：换个话题，博客的浏览量已超过2.5亿。非常感谢每一位访问过的人！

Padim Ciço

Meus Amigos, confesso que conhecia pouco do Padre Cícero. Não sabia do porquê de tanta adoração a ele. Até ler o livro do jornalista Lira Neto: "Padre Cícero: Poder, Fé e Guerra no Sertão", que saiu pela Editora Companhia das Letras. O livro é antigo, foi publicado em 2009. Aliás, Lira Neto escreveu uma trilogia sobre Getúlio Vargas, que preciso ler. 
A obra sobre Padre Cícero é um relato completo de sua vida, muito bem documentada e fotografada. 
Organizado em ordem cronológica, o livro é dividido em duas partes, que exploram diferentes momentos da vida de Cícero. Em "A Cruz", o foco está na religião: a ordenação como padre, os supostos milagres, os primeiros conflitos com o bispado cearense, que chegaram ao Vaticano e culminaram em seu afastamento da Igreja. Em "A Espada", o que fica em primeiro plano é a política, carreira que Cícero abraçou depois de proibido de ordenar - e que fez dele um dos homens mais influentes de seu tempo. Depois de lutar pela emancipação de Juazeiro, cidade da qual foi prefeito por quase vinte anos, Cícero elegeu-se vice-presidente (o equivalente a vice-governador) do estado do Ceará. Chegou a apadrinhar um exército de jagunços, numa revolução armada que levou à derrubada do governo local; aproximou-se de Lampião, de quem buscava apoio para combater a Coluna Prestes; arquitetou um pacto histórico entre os coronéis sertanejos, que ajudou a apaziguar a região e fez de Juazeiro o centro das aristocracias rurais do Ceará. Já perto do fim da vida foi eleito deputado federal, e ainda encontrou forças para fazer oposição a Getúlio Vargas, a quem classificava de "mensageiro do Satanás". 
Qual é a minha opinião? Cícero, se se considerava um religioso, não deveria ter ido para a política mesmo tendo sido proibido de ordenar pelo Vaticano. Ele chegou a apadrinhar um exército de jagunços e incentivou o confronto entre Crato e Juazeiro. Deus ensinou a incentivar guerras? Que eu saiba, não. Cícero morreu rico, algo inadmissível para uma pessoa que foi padre. Para mim, ele foi muito mais político do que religioso. Leia o livro e tire as suas próprias conclusões. 

English:

My friends, I must confess that I knew little about Father Cicero. I didn't know why he was so revered. Until I read the book by journalist Lira Neto: "Padre Cicero: Poder, Fé e Guerra no Sertão", published by Editora Companhia das Letras. The book is old, having been published in 2009. In fact, Lira Neto wrote a trilogy about Getúlio Vargas, which I need to read.

The work about Father Cicero is a complete account of his life, very well documented and photographed.

Organized in chronological order, the book is divided into two parts, which explore different moments in Cicero's life. In "A Cruz", the focus is on religion: his ordination as a priest, the supposed miracles, the first conflicts with the bishopric of Ceará, which reached the Vatican and culminated in his departure from the Church. In "The Sword", politics takes center stage, a career that Cicero embraced after being banned from commanding - and which made him one of the most influential men of his time. After fighting for the emancipation of Juazeiro, a city of which he was mayor for almost twenty years, Cicero was elected vice-president (the equivalent of vice-governor) of the state of Ceará. He even sponsored an army of gunmen in an armed revolution that led to the overthrow of the local government; he got close to Lampião, from whom he sought support to fight the Prestes Column; he engineered a historic pact between the backlands colonels, which helped to pacify the region and made Juazeiro the center of the rural aristocracy of Ceará. Towards the end of his life, he was elected federal deputy, and still found the strength to oppose Getúlio Vargas, whom he called "the messenger of Satan".

What is my opinion? If Cicero considered himself a religious man, he should not have gone into politics, even though he was forbidden from ordaining by the Vatican. He even sponsored an army of thugs and encouraged the conflict between Crato and Juazeiro. Did God teach us to encourage wars? As far as I know, no. Cicero died rich, something unacceptable for a person who was a priest. In my opinion, he was much more political than religious. Read the book and draw your own conclusions.

German:

Liebe Freunde, ich muss gestehen, dass ich wenig über Pater Cicero wusste. Ich wusste nicht, warum er so verehrt wurde. Bis ich das Buch der Journalistin Lira Neto las: „Padre Cicero: Macht, Tod und Krieg im Verborgenen“, erschienen bei Editora Companhia das Letras. Das Buch ist schon älter, es erschien 2009. Lira Neto hat sogar eine Trilogie über Getúlio Vargas geschrieben, die ich unbedingt lesen muss.

Das Werk über Pater Cicero ist ein umfassender Bericht über sein Leben, sehr gut dokumentiert und fotografiert.

Das Buch ist chronologisch geordnet und in zwei Teile gegliedert, die verschiedene Momente in Ciceros Leben beleuchten. In „A Cruz“ liegt der Fokus auf der Religion: seiner Priesterweihe, den vermeintlichen Wundern, den ersten Konflikten mit dem Bistum Ceará, die bis in den Vatikan reichten und in seinem Austritt aus der Kirche gipfelten. In „Das Schwert“ steht die Politik im Mittelpunkt, eine Karriere, die Cicero nach seinem Kommandeureinspruch einschlug und die ihn zu einem der einflussreichsten Männer seiner Zeit machte. Nachdem er für die Emanzipation von Juazeiro gekämpft hatte, dessen Bürgermeister er fast zwanzig Jahre lang war, wurde Cicero zum Vizepräsidenten (entspricht dem Vizegouverneur) des Bundesstaates Ceará gewählt. Er unterstützte sogar eine Armee von Bewaffneten in einem bewaffneten Aufstand, der zum Sturz der lokalen Regierung führte; er schloss sich Lampião an, von dem er Unterstützung im Kampf gegen die Prestes-Kolonne suchte; er schloss einen historischen Pakt zwischen den Obersten des Hinterlandes, der zur Befriedung der Region beitrug und Juazeiro zum Zentrum der ländlichen Aristokratie von Ceará machte. Gegen Ende seines Lebens wurde er zum Bundesabgeordneten gewählt und fand dennoch die Kraft, sich Getúlio Vargas entgegenzustellen, den er „Boten Satans“ nannte.

Was ist meine Meinung? Wenn Cicero sich für einen religiösen Mann hielt, hätte er nicht in die Politik gehen sollen, obwohl ihm der Vatikan die Priesterweihe verboten hatte. Er unterstützte sogar eine Schlägertruppe und schürte den Konflikt zwischen Crato und Juazeiro. Hat Gott uns gelehrt, Kriege zu fördern? Soweit ich weiß, nein. Cicero starb reich, was für einen Priester unerträglich war. Meiner Meinung nach war er viel mehr politisch als religiös. Lesen Sie das Buch und ziehen Sie Ihre eigenen Schlüsse.

Ukrainian:

Друзі мої, мушу зізнатися, що я мало що знав про отця Цицерона. Я не знав, чому його так шанували. Доки не прочитав книгу журналістки Ліри Нето: «Падре Цицеро: сила, свято та війна без сорому», видану видавництвом Editora Companhia das Letras. Книга стара, вона була опублікована у 2009 році. Насправді, Ліра Нето написала трилогію про Жетуліу Варгаса, яку мені потрібно прочитати. Твір про отця Цицерона — це повний опис його життя, дуже добре задокументований та сфотографований. Книга, організована в хронологічному порядку, поділена на дві частини, які досліджують різні моменти життя Цицерона. У «A Cruz» основна увага приділяється релігії: його висвячення на священика, нібито чудеса, перші конфлікти з єпископством Сеари, які дійшли до Ватикану та завершилися його відходом від Церкви. У романі «Меч» політика виходить на перший план, кар'єра, яку Цицерон обрав після того, як йому заборонили командувати, і яка зробила його одним із найвпливовіших людей свого часу. Після боротьби за емансипацію Жуазейру, міста, мером якого він був майже двадцять років, Цицерона було обрано віце-президентом (еквівалентом віце-губернатора) штату Сеара. Він навіть спонсорував армію бойовиків у збройній революції, яка призвела до повалення місцевого уряду; він зблизився з Лампіаном, у якого шукав підтримки для боротьби з колоною Престес; він уклав історичний пакт між полковниками з глибинки, який допоміг заспокоїти регіон і зробив Жуазейру центром сільської аристократії Сеари. Ближче до кінця свого життя його обрали федеральним депутатом, і він все ж знайшов у собі сили протистояти Жетуліу Варгасу, якого він називав «посланцем Сатани».

Яка моя думка? Якби Цицерон вважав себе релігійною людиною, йому не слід було б займатися політикою, навіть попри те, що Ватикан заборонив йому висвячувати священиків. Він навіть спонсорував армію головорізів і заохочував конфлікт між Крато та Жуазейро. Чи навчив нас Бог заохочувати війни? Наскільки мені відомо, ні. Цицерон помер багатим, що неприйнятно для людини, яка була священиком. На мою думку, він був набагато більше політичним, ніж релігійним. Прочитайте книгу та зробіть власні висновки.

Russian:

Друзья мои, должен признаться, что я мало знал об отце Цицероне. Я не знал, почему его так почитали. Пока я не прочитал книгу журналистки Лиры Нето: «Padre Cicero: Poder, Fé e Guerra no Sertão», опубликованную Editora Companhia das Letras. Книга старая, она была опубликована в 2009 году. На самом деле Лира Нето написала трилогию о Жетулиу Варгасе, которую мне нужно прочитать.

Работа об отце Цицероне представляет собой полное описание его жизни, очень хорошо документированное и сфотографированное.

Организованная в хронологическом порядке, книга разделена на две части, в которых исследуются различные моменты жизни Цицерона. В «A Cruz» основное внимание уделяется религии: его рукоположению в священники, предполагаемым чудесам, первым конфликтам с епископством Сеары, которые достигли Ватикана и завершились его уходом из Церкви. В «Мече» политика занимает центральное место, карьера, которую Цицерон выбрал после того, как ему запретили командовать, и которая сделала его одним из самых влиятельных людей своего времени. После борьбы за освобождение Жуазейру, города, мэром которого он был почти двадцать лет, Цицерон был избран вице-президентом (эквивалент вице-губернатора) штата Сеара. Он даже спонсировал армию стрелков в вооруженной революции, которая привела к свержению местного правительства; он сблизился с Лампианом, у которого искал поддержки для борьбы с колонной Престеса; он организовал исторический пакт между полковниками глубинки, что помогло умиротворить регион и сделало Жуазейру центром сельской аристократии Сеара. Ближе к концу своей жизни он был избран федеральным депутатом и все еще нашел в себе силы противостоять Жетулиу Варгасу, которого он называл «посланником Сатаны». Каково мое мнение? Если Цицерон считал себя религиозным человеком, ему не следовало идти в политику, даже несмотря на то, что Ватикан запретил ему рукополагать. Он даже спонсировал армию головорезов и поощрял конфликт между Крато и Жуазейро. Разве Бог учил нас поощрять войны? Насколько мне известно, нет. Цицерон умер богатым, что неприемлемо для человека, который был священником. По-моему, он был гораздо более политическим, чем религиозным. Прочитайте книгу и сделайте собственные выводы.

Spanish:

Amigos, debo confesar que sabía poco sobre el Padre Cicerón. No sabía por qué era tan venerado. Hasta que leí el libro de la periodista Lira Neto: "Padre Cicero: Poder, Fé e Guerra no Sertão", publicado por Editora Companhia das Letras. El libro es antiguo, se publicó en 2009. De hecho, Lira Neto escribió una trilogía sobre Getúlio Vargas, que necesito leer.

La obra sobre el Padre Cicerón es un relato completo de su vida, muy bien documentado y fotografiado.

Organizado cronológicamente, el libro se divide en dos partes que exploran diferentes momentos de la vida de Cicerón. En "A Cruz", la atención se centra en la religión: su ordenación sacerdotal, los supuestos milagros, los primeros conflictos con el obispado de Ceará, que llegaron al Vaticano y culminaron en su alejamiento de la Iglesia. En "La Espada", la política cobra protagonismo, una carrera que Cicerón abrazó tras ser inhabilitado para ejercer el mando y que lo convirtió en uno de los hombres más influyentes de su tiempo. Tras luchar por la emancipación de Juazeiro, ciudad de la que fue alcalde durante casi veinte años, Cicerón fue elegido vicepresidente (el equivalente a vicegobernador) del estado de Ceará. Incluso patrocinó un ejército de pistoleros en una revolución armada que condujo al derrocamiento del gobierno local; se acercó a Lampião, de quien buscó apoyo para combatir la Columna Prestes; ideó un pacto histórico entre los coroneles del sertão, que ayudó a pacificar la región y convirtió a Juazeiro en el centro de la aristocracia rural de Ceará. Hacia el final de su vida, fue elegido diputado federal, y aun así encontró la fuerza para oponerse a Getúlio Vargas, a quien llamó "el mensajero de Satanás".

¿Cuál es mi opinión? Si Cicerón se consideraba un hombre religioso, no debería haberse dedicado a la política, a pesar de que el Vaticano le prohibió ordenar sacerdotes. Incluso patrocinó un ejército de matones y fomentó el conflicto entre Crato y Juazeiro. ¿Acaso Dios nos enseñó a fomentar las guerras? Que yo sepa, no. Cicerón murió rico, algo inaceptable para un sacerdote. En mi opinión, era mucho más político que religioso. Lean el libro y saquen sus propias conclusiones.

French:

Mes amis, je dois avouer que je connaissais peu le Père Cicéron. J'ignorais pourquoi il était si vénéré. Jusqu'à ce que je lise le livre de la journaliste Lira Neto : « Padre Cicero : Poder, Fé e Guerra no Sertão », publié par la Editora Companhia das Letras. Ce livre est ancien, puisqu'il a été publié en 2009. D'ailleurs, Lira Neto a écrit une trilogie sur Getúlio Vargas, qu'il faut absolument que je lise.

L'ouvrage sur le Père Cicéron est un récit complet de sa vie, très bien documenté et photographié.

Structuré chronologiquement, le livre est divisé en deux parties, qui explorent différents moments de la vie de Cicéron. Dans « A Cruz », l'accent est mis sur la religion : son ordination sacerdotale, les prétendus miracles, les premiers conflits avec l'évêché du Ceará, qui ont atteint le Vatican et ont abouti à son départ de l'Église. Dans « L'Épée », la politique occupe une place centrale, une carrière que Cicéron a embrassée après s'être vu interdire de commander et qui a fait de lui l'un des hommes les plus influents de son temps. Après avoir lutté pour l'émancipation de Juazeiro, ville dont il a été maire pendant près de vingt ans, Cicéron a été élu vice-président (équivalent du vice-gouverneur) de l'État du Ceará. Il a même financé une armée de tueurs à gages lors d'une révolution armée qui a conduit au renversement du gouvernement local ; il s'est rapproché de Lampião, auprès duquel il a cherché du soutien pour combattre la Colonne Prestes ; il a orchestré un pacte historique entre les colonels de l'arrière-pays, ce qui a contribué à pacifier la région et à faire de Juazeiro le centre de l'aristocratie rurale du Ceará. Vers la fin de sa vie, il a été élu député fédéral et a trouvé la force de s'opposer à Getúlio Vargas, qu'il appelait « le messager de Satan ».

Quel est mon avis ? Si Cicéron se considérait comme un homme religieux, il n'aurait pas dû se lancer en politique, même si le Vatican lui interdisait l'ordination. Il a même financé une armée de voyous et encouragé le conflit entre Craton et Juazeiro. Dieu nous a-t-il appris à encourager les guerres ? À ma connaissance, non. Cicéron est mort riche, ce qui était inacceptable pour un prêtre. À mon avis, il était bien plus politique que religieux. Lisez le livre et tirez-en vos propres conclusions.

Italian:

Amici miei, devo confessare che sapevo poco di Padre Cicero. Non sapevo perché fosse così venerato. Finché non ho letto il libro della giornalista Lira Neto: "Padre Cicero: Poder, Fé e Guerra no Sertão", pubblicato dalla Editora Companhia das Letras. Il libro è vecchio, essendo stato pubblicato nel 2009. In effetti, Lira Neto ha scritto una trilogia su Getúlio Vargas, che devo assolutamente leggere.

L'opera su Padre Cicero è un resoconto completo della sua vita, molto ben documentato e fotografato.

Organizzato in ordine cronologico, il libro è diviso in due parti, che esplorano diversi momenti della vita di Cicero. In "A Cruz", l'attenzione è rivolta alla religione: la sua ordinazione sacerdotale, i presunti miracoli, i primi conflitti con il vescovado del Ceará, che giunsero fino in Vaticano e culminarono con il suo abbandono della Chiesa. In "La Spada", la politica è al centro della scena, una carriera che Cicero abbracciò dopo essere stato bandito dal comando e che lo rese uno degli uomini più influenti del suo tempo. Dopo aver combattuto per l'emancipazione di Juazeiro, città di cui fu sindaco per quasi vent'anni, Cicero fu eletto vicepresidente (l'equivalente di vicegovernatore) dello stato del Ceará. Sponsorizzò persino un esercito di sicari in una rivoluzione armata che portò al rovesciamento del governo locale; si avvicinò a Lampião, da cui cercò appoggio per combattere la Colonna Prestes; stipulò un patto storico tra i colonnelli dell'entroterra, che contribuì a pacificare la regione e fece di Juazeiro il centro dell'aristocrazia rurale del Ceará. Verso la fine della sua vita, fu eletto deputato federale, e trovò ancora la forza di opporsi a Getúlio Vargas, che definì "il messaggero di Satana".

Qual è la mia opinione? Se Cicerone si considerava un uomo religioso, non avrebbe dovuto dedicarsi alla politica, nonostante il Vaticano gli avesse proibito di ordinare. Addirittura finanziò un esercito di delinquenti e fomentò il conflitto tra Crato e Juazeiro. Dio ci ha forse insegnato a fomentare le guerre? Per quanto ne so, no. Cicerone morì ricco, cosa inaccettabile per un prete. A mio parere, era molto più politico che religioso. Leggete il libro e traete le vostre conclusioni.

Chinese:

朋友们，我必须承认，我对西塞罗神父知之甚少。我不知道他为何如此受人尊敬。直到我读了记者莉拉·内托（Lira Neto）的著作《西塞罗神父：权力、信仰和战争的终结》（Padre Cicero: Poder, Fé e Guerra no Sertão），由文学编辑公司（Editora Companhia das Letras）出版。这本书出版于2009年，颇为古老。事实上，莉拉·内托还写了一部关于热图利奥·巴尔加斯（Getúlio Vargas）的三部曲，值得一读。

关于西塞罗神父的著作完整地记录了他的一生，并配有详尽的文献和照片。

本书按时间顺序排列，分为两部分，分别探讨了西塞罗人生中的不同时刻。在“十字架”（A Cruz）部分，重点关注宗教：他被任命为神父，那些所谓的奇迹，以及与塞阿拉主教的最初冲突，这些冲突最终蔓延到梵蒂冈，最终导致他脱离教会。在《剑》中，政治占据了中心位置。西塞罗在被禁止担任指挥官后投身于政治事业，这也使他成为当时最具影响力的人物之一。在为胡阿泽罗（他曾担任该市市长近二十年）的解放而战后，西塞罗当选为塞阿拉州副总统（相当于副州长）。他甚至在一场武装革命中资助了一支武装部队，最终推翻了当地政府；他与兰皮昂关系密切，并寻求兰皮昂的支持来对抗普雷斯特斯纵队；他促成了内陆上校之间的历史性协议，这有助于平定该地区，并使胡阿泽罗成为塞阿拉乡村贵族的中心。在他生命的尽头，他当选为联邦议员，并仍然有力量对抗被他称为“撒旦使者”的热图利奥·巴尔加斯。

我的观点是什么？如果西塞罗自认为是个虔诚的人，他就不应该从政，即便梵蒂冈禁止他授圣职。他甚至资助了一支暴徒军队，并怂恿克拉托和茹阿泽罗之间的冲突。上帝教导我们鼓励战争吗？据我所知，没有。西塞罗死时身家丰厚，这对于一个神父来说是不可接受的。在我看来，他更偏向政治而非宗教。读读这本书，你就能得出自己的结论。

Fim da Reeleição?

Meus Amigos, na semana passada, a Comissão de Constituição e Justiça (CCJ) do nosso Senado aprovou o fim da reeleição, mandatos de cinco anos e eleições unificadas aqui no Brasil. Como cidadão há 51 anos e como mesário há 20, quero dar a minha opinião e contribuição. 
Eles aprovaram o fim da reeleição e eu discordo da escolha deles e explico o porquê. Se democracia é uma expressão de origem grega que significa poder que emana do povo, o povo deveria eleger um mandatário quantas vezes quisesse. Se isso vale para o legislativo, porque não deveria valer para o executivo também? Por que vereadores; deputados e senadores podem ficar inúmeros mandatos e prefeitos; governadores e presidentes, não? É claro que corremos o risco de ter um Bolsonaro sendo reeleito (felizmente, não aconteceu) mas assim é a democracia. 
A outra coisa que discuto é a duração dos mandatos. Acho que quatro anos é um mandato muito curto. No primeiro ano, o eleito, normalmente, demora para se ambientar à nova função e responsabilidade. No último ano de mandato, a única preocupação, infelizmente, é a campanha eleitoral. Então, se governa apenas dois anos, basicamente. Portanto, sou a favor de mandatos mais longos, com cinco ou seis anos. 

Como mesário, acho um absurdo as eleições serem unificadas porque tem muita gente simples (principalmente, os idosos) que se confunde com a grande quantidade de votos. Quer votar para presidente e acaba votando para deputado, por exemplo. 

A minha sugestão é a seguinte: mandato de seis anos com reeleições à vontade. Eu faria duas eleições, a cada três anos. Uma eleição para o executivo: para presidente; governadores e prefeitos. Três anos depois, eleição para o legislativo: senadores; deputados federais e estaduais e vereadores. E assim, sucessivamente.     

Votaríamos menos e nossos políticos teriam mais tempo para trabalhar. É a solução perfeita? Claro que não. Mas acho que organizaria melhor nosso quadro político. 

English:

My friends, last week, the Constitution and Justice Committee (CCJ) of our Senate approved the end of reelection, five-year terms and unified elections here in Brazil. As a citizen for 51 years and as a poll worker for 20, I want to give my opinion and contribution.

They approved the end of reelection and I disagree with their choice and I will explain why. If democracy is a Greek term that means power that emanates from the people, the people should elect a leader as many times as they want. If this applies to the legislative branch, why shouldn't it apply to the executive branch as well? Why can councilors, deputies and senators serve countless terms and mayors; governors and presidents, no? Of course, we run the risk of having a Bolsonaro being reelected (fortunately, it didn't happen) but that's democracy.

The other thing I'm discussing is the length of terms. I think four years is a very short term. In the first year, the elected official usually takes a while to adapt to the new role and responsibility. In the last year of a term, the only concern, unfortunately, is the electoral campaign. So, you govern for only two years, basically. Therefore, I am in favor of longer terms, of five or six years.

As a poll worker, I think it is absurd that elections should be unified because there are many simple people (especially the elderly) who get confused by the large number of votes. They want to vote for president and end up voting for a deputy, for example.

My suggestion is the following: a six-year term with unlimited reelection. I would hold two elections, every three years. One election for the executive branch: for president; governors and mayors. Three years later, elections for the legislative branch: senators; federal and state deputies and city councilors. And so on.

We would vote less and our politicians would have more time to work. Is this the perfect solution? Of course not. But I think it would better organize our political framework.

German:

Liebe Freunde, letzte Woche hat der Verfassungs- und Justizausschuss (CCJ) unseres Senats das Ende der Wiederwahl, der fünfjährigen Amtszeiten und der einheitlichen Wahlen hier in Brasilien beschlossen. Als Bürger mit 51 Jahren Erfahrung und als Wahlhelfer mit 20 Jahren möchte ich meine Meinung und meinen Beitrag dazu darlegen.

Sie haben das Ende der Wiederwahl beschlossen, und ich bin mit ihrer Entscheidung nicht einverstanden und werde erklären, warum. Wenn Demokratie ein griechischer Begriff ist, der Macht bezeichnet, die vom Volk ausgeht, sollte das Volk einen Führer so oft wählen, wie es will. Wenn dies für die Legislative gilt, warum sollte es dann nicht auch für die Exekutive gelten? Warum können Stadträte, Abgeordnete und Senatoren unzählige Amtszeiten absolvieren, und Bürgermeister, Gouverneure und Präsidenten? Natürlich laufen wir Gefahr, dass Bolsonaro wiedergewählt wird (glücklicherweise ist es nicht passiert), aber so ist Demokratie.

Ein weiterer Punkt, den ich diskutiere, ist die Länge der Amtszeiten. Ich halte vier Jahre für eine sehr kurze Amtszeit. Im ersten Jahr braucht der gewählte Amtsträger in der Regel etwas Zeit, um sich an die neue Rolle und Verantwortung zu gewöhnen. Im letzten Jahr einer Amtszeit dreht sich leider alles nur noch um den Wahlkampf. Man regiert also im Grunde nur zwei Jahre. Deshalb bin ich für längere Amtszeiten, von fünf oder sechs Jahren.

Als Wahlhelfer halte ich eine Vereinheitlichung der Wahlen für absurd, da viele einfache Menschen (vor allem ältere) von der großen Stimmenzahl verwirrt sind. Sie wollen den Präsidenten wählen und wählen am Ende beispielsweise einen Stellvertreter.

Mein Vorschlag wäre folgender: eine sechsjährige Amtszeit mit unbegrenzter Wiederwahl. Ich würde alle drei Jahre zwei Wahlen abhalten. Eine Wahl für die Exekutive: den Präsidenten, die Gouverneure und die Bürgermeister. Drei Jahre später die Wahlen für die Legislative: Senatoren, Bundes- und Landtagsabgeordnete und Stadträte. Und so weiter.

Wir würden weniger wählen und unsere Politiker hätten mehr Zeit zum Arbeiten. Ist das die perfekte Lösung? Natürlich nicht. Aber ich denke, es würde unseren politischen Rahmen besser organisieren.

Ukrainian:

Друзі мої, минулого тижня Комітет з питань Конституції та правосуддя (CCJ) нашого Сенату схвалив припинення переобрання, п'ятирічних термінів та єдиних виборів тут, у Бразилії. Як громадянин з 51 роком стажу та член виборчої комісії з 20, я хочу висловити свою думку та внесок.

Вони схвалили припинення переобрання, і я не згоден з їхнім вибором, і я поясню чому. Якщо демократія — це грецький термін, що означає владу, що виходить від народу, то народ повинен обирати лідера стільки разів, скільки захоче. Якщо це стосується законодавчої гілки влади, чому це не повинно стосуватися і виконавчої? Чому радники, депутати та сенатори можуть обіймати незліченну кількість термінів, а також мери; губернатори та президенти, ні? Звичайно, ми ризикуємо переобранням Болсонару (на щастя, цього не сталося), але це демократія.

Ще одна річ, яку я обговорюю, — це тривалість термінів. Я думаю, що чотири роки — це дуже короткий термін. У перший рік обраній посадовій особі зазвичай потрібен деякий час, щоб адаптуватися до нової ролі та відповідальності. В останній рік терміну єдиною проблемою, на жаль, є виборча кампанія. Тож ви керуєте, по суті, лише два роки. Тому я виступаю за довші терміни, п'ять чи шість років. Як працівник виборчих дільниць, я вважаю абсурдним уніфікацію виборів, оскільки є багато простих людей (особливо літніх), які бентежаться через велику кількість голосів. Вони хочуть голосувати за президента, а зрештою голосують, наприклад, за депутата. Моя пропозиція така: шестирічний термін з необмеженим переобранням. Я б проводив двоє виборів кожні три роки. Одні вибори до виконавчої влади: президента; губернаторів та мерів. Через три роки вибори до законодавчої влади: сенаторів; федеральних та штатних депутатів і міських радників. І так далі. Ми б голосували менше, і наші політики мали б більше часу для роботи. Чи це ідеальне рішення? Звичайно, ні. Але я думаю, що це краще організувало б нашу політичну систему.

Spanish:

Amigos, la semana pasada, la Comisión de Constitución y Justicia (CCJ) de nuestro Senado aprobó el fin de la reelección, los mandatos de cinco años y las elecciones unificadas aquí en Brasil. Como ciudadano durante 51 años y como funcionario electoral durante 20, quiero dar mi opinión y aportar mi granito de arena.

Aprobaron el fin de la reelección y discrepo con su decisión, y explicaré por qué. Si democracia es un término griego que significa poder que emana del pueblo, este debería elegir a un líder tantas veces como quiera. Si esto aplica al poder legislativo, ¿por qué no debería aplicarse también al ejecutivo? ¿Por qué los concejales, diputados y senadores pueden cumplir innumerables mandatos, y los alcaldes, gobernadores y presidentes, no? Claro que corremos el riesgo de que un Bolsonaro sea reelegido (afortunadamente, no ocurrió), pero así es la democracia.

El otro tema que estoy abordando es la duración de los mandatos. Creo que cuatro años es un mandato muy corto. Durante el primer año, el cargo electo suele tardar un tiempo en adaptarse a su nuevo rol y responsabilidad. En el último año de un mandato, la única preocupación, lamentablemente, es la campaña electoral. Así que, básicamente, solo se gobierna durante dos años. Por lo tanto, estoy a favor de mandatos más largos, de cinco o seis años.

Como funcionario electoral, creo que es absurdo que se unifiquen las elecciones porque hay mucha gente común (sobre todo la tercera edad) que se confunde con la gran cantidad de votos. Quieren votar por presidente y terminan votando por diputado, por ejemplo.

Mi sugerencia es la siguiente: un mandato de seis años con reelección ilimitada. Yo celebraría dos elecciones cada tres años. Una elección para el poder ejecutivo: presidente, gobernadores y alcaldes. Tres años después, elecciones para el poder legislativo: senadores, diputados federales y estatales, y concejales. Y así sucesivamente.

Votaríamos menos y nuestros políticos tendrían más tiempo para trabajar. ¿Es esta la solución perfecta? Claro que no. Pero creo que organizaría mejor nuestro marco político.

Italian:

Amici miei, la scorsa settimana la Commissione Costituzione e Giustizia (CCJ) del nostro Senato ha approvato la fine delle rielezioni, i mandati quinquennali e le elezioni unificate qui in Brasile. Come cittadino da 51 anni e come scrutatore da 20, voglio esprimere la mia opinione e il mio contributo.

Hanno approvato la fine delle rielezioni e non sono d'accordo con la loro scelta e spiegherò perché. Se democrazia è un termine greco che significa potere che emana dal popolo, il popolo dovrebbe eleggere un leader tutte le volte che vuole. Se questo vale per il potere legislativo, perché non dovrebbe valere anche per quello esecutivo? Perché consiglieri, deputati e senatori possono svolgere innumerevoli mandati e sindaci; governatori e presidenti, no? Certo, corriamo il rischio che un Bolsonaro venga rieletto (fortunatamente, non è successo), ma questa è la democrazia.

L'altra cosa di cui sto parlando è la durata dei mandati. Credo che quattro anni siano un mandato molto breve. Nel primo anno, il funzionario eletto di solito impiega un po' di tempo per adattarsi al nuovo ruolo e alle nuove responsabilità. Nell'ultimo anno di mandato, l'unica preoccupazione, purtroppo, è la campagna elettorale. Quindi, si governa solo per due anni, in pratica. Pertanto, sono a favore di mandati più lunghi, di cinque o sei anni.

Come scrutatore, penso sia assurdo che le elezioni debbano essere unificate perché ci sono molte persone semplici (soprattutto gli anziani) che si confondono per l'elevato numero di voti. Vogliono votare per il presidente e finiscono per votare per un vice, per esempio.

Il mio suggerimento è il seguente: un mandato di sei anni con rielezione illimitata. Indirei due elezioni, ogni tre anni. Un'elezione per il potere esecutivo: per il presidente, i governatori e i sindaci. Tre anni dopo, le elezioni per il potere legislativo: senatori, deputati federali e statali e consiglieri comunali. E così via.

Voteremmo meno e i nostri politici avrebbero più tempo per lavorare. È questa la soluzione perfetta? Certo che no. Ma penso che organizzerebbe meglio il nostro quadro politico.

French:

Mes amis, la semaine dernière, la Commission de la Constitution et de la Justice (CCJ) de notre Sénat a approuvé la fin de la réélection, des mandats de cinq ans et des élections unifiées ici au Brésil. Citoyen depuis 51 ans et membre du personnel électoral depuis 20 ans, je souhaite apporter mon avis et ma contribution.

Ils ont approuvé la fin de la réélection et je désapprouve leur choix. Je vais vous expliquer pourquoi. Si la démocratie est un terme grec qui signifie « pouvoir émanant du peuple », le peuple devrait élire un dirigeant autant de fois qu'il le souhaite. Si cela s'applique au pouvoir législatif, pourquoi ne s'appliquerait-il pas également au pouvoir exécutif ? Pourquoi les conseillers, les députés et les sénateurs peuvent-ils exercer d'innombrables mandats, et les maires, les gouverneurs et les présidents, non ? Bien sûr, nous courons le risque d'avoir un Bolsonaro réélu (heureusement, cela n'a pas eu lieu), mais c'est la démocratie.

L'autre point dont je parle est la durée des mandats. Je pense que quatre ans, c'est un mandat très court. La première année, l'élu met généralement un certain temps à s'adapter à son nouveau rôle et à ses nouvelles responsabilités. Durant la dernière année d'un mandat, la seule préoccupation, malheureusement, est la campagne électorale. On gouverne donc pendant deux ans seulement, en gros. Je suis donc favorable à des mandats plus longs, de cinq ou six ans.

En tant que responsable électoral, je trouve absurde que les élections soient unifiées, car beaucoup de gens simples (surtout les personnes âgées) sont déconcertés par le grand nombre de voix. Ils veulent voter pour le président et finissent par voter pour un député, par exemple.

Ma suggestion est la suivante : un mandat de six ans avec réélection illimitée. J'organiserais deux élections tous les trois ans. Une élection pour le pouvoir exécutif : pour le président, les gouverneurs et les maires. Trois ans plus tard, des élections pour le pouvoir législatif : pour les sénateurs, les députés fédéraux et d'État, et les conseillers municipaux. Et ainsi de suite.

Nous voterions moins et nos politiciens auraient plus de temps pour travailler. Est-ce la solution idéale ? Bien sûr que non. Mais je pense que cela organiserait mieux notre cadre politique.

Chinese:

朋友们，上周，巴西参议院宪法与司法委员会（CCJ）批准废除连任制、五年任期制和统一选举制。作为一名拥有51年公民身份和20年投票站工作人员经验的公民，我想表达我的观点和贡献。

他们批准废除连任制，我不同意他们的选择，我会解释原因。如果“民主”一词源于希腊语，意思是权力源于人民，那么人民应该选举领导人，次数不限。如果这适用于立法部门，为什么行政部门不能也适用呢？为什么议员、众议员和参议员可以连任无数届，市长、州长和总统也可以，不是吗？当然，我们面临博索纳罗连任的风险（幸运的是，这种情况没有发生），但这就是民主。

我要讨论的另一件事是任期长度。我认为四年任期非常短。民选官员通常需要一段时间来适应新的角色和责任。不幸的是，在任期的最后一年，唯一需要关注的就是竞选活动。所以，你基本上只执政两年。因此，我支持更长的任期，比如五六年。

作为一名投票工作人员，我认为选举应该统一是荒谬的，因为许多普通民众（尤其是老年人）会被大量的选票弄糊涂。例如，他们想投票选总统，结果却投给了副手。

我的建议是：六年任期，无限次连任。我建议每三年举行两次选举。一次是行政部门的选举：选举总统、州长和市长。三年后，是立法部门的选举：选举参议员、联邦和州众议员以及市议员。等等。

这样一来，我们的投票次数就会减少，我们的政客们就有更多时间投入工作。这是完美的解决方案吗？当然不是。但我认为这能更好地组织我们的政治框架。