Cheguei aos 50...

Meus Amigos, estou completando 50 anos. Apesar de estar escrevendo sobre isso, nunca dei muita bola para esse negócio de idade por dois motivos: primeiro, porque é uma coisa que você não tem como lutar contra. A idade chega mesmo. Como me disse um amigo, uma vez, você começa a morrer quando nasce. O segundo motivo é que, se o grande problema da minha vida, que é a deficiência física, eu não conseguirei resolver (porque é um problema neurológico), porque tenho que me preocupar com a idade? Então, a idade, para mim, é o de menos. 
Estou gostando mais da minha vida atualmente. Poderia ser melhor? É claro que poderia. Poderia ser um pouco mais agitada, por exemplo. Mas, dentro das minhas limitações físicas e financeiras, tô vivendo uma vida legal, serena. Gosto do meu silêncio, das minhas leituras...

As grandes preocupações que eu tinha como casamento, viver sem a família, felizmente, eu aprendi e consegui resolver. Problema com emprego, não tenho mais (e espero não ter nunca mais, ainda que eu precise e mereça um salário melhor. Gostaria de ter mais amizades, isso eu ainda preciso resolver, principalmente para depois da aposentadoria. 

No final de 2014, eu escrevi aqui, pro blog, que a gente deveria viver duas vezes, a segunda para corrigir os principais erros da primeira: https://blogdaacessibilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Nove anos depois, continuo pensando da mesma forma. 

Completei meus 50 anos. Até onde vou? Obviamente, não sei. Torço para que meu corpo não me atrapalhe e tento, claro, cada vez ser mais feliz. 

English:

My Friends, I am turning 50 years old. Even though I'm writing about it, I never paid much attention to this old thing for two reasons: first, because it's something you can't fight against. Age really comes. As a friend once told me, you begin to die when you are born. The second reason is that, if the big problem in my life, which is physical disability, I will not be able to solve (because it is a neurological problem), why do I have to worry about age? So, age, for me, is the least of it.

I'm enjoying my life more these days. Could be better? Of course it could. It could be a little more hectic, for example. But, within my physical and financial limitations, I'm living a nice, serene life. I like my silence, my reading...

Fortunately, I learned about the big concerns I had, such as marriage and living without my family. I don't have a job problem anymore (and I hope I never will again, even though I need and deserve a better salary. I would like to have more friendships, I still need to resolve that, especially after retirement.

At the end of 2014, I wrote here, for the blog, that we should live twice, the second to correct the main errors of the first: https://blogdaacessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Nine years later, I still think the same way.

I turned 50. How far will I go? Obviously, I don't know. I hope that my body doesn't get in my way and I try, of course, to be happier each time.

German:

Meine Freunde, ich werde 50 Jahre alt. Obwohl ich darüber schreibe, habe ich dieser alten Sache aus zwei Gründen nie viel Aufmerksamkeit geschenkt: Erstens, weil es etwas ist, gegen das man nicht ankämpfen kann. Das Alter kommt wirklich. Wie mir ein Freund einmal sagte, beginnt man zu sterben, wenn man geboren wird. Der zweite Grund ist: Wenn ich das große Problem in meinem Leben, nämlich die körperliche Behinderung, nicht lösen kann (weil es ein neurologisches Problem ist), warum muss ich mir dann über das Alter Sorgen machen? Für mich ist also das Alter das Geringste.

Ich genieße mein Leben heutzutage mehr. Könnte besser sein? Natürlich könnte es. Es könnte zum Beispiel etwas hektischer sein. Aber im Rahmen meiner körperlichen und finanziellen Grenzen lebe ich ein schönes, ruhiges Leben. Ich mag meine Stille, meine Lektüre...

Glücklicherweise erfuhr ich von den großen Sorgen, die ich hatte, wie zum Beispiel der Ehe und dem Leben ohne meine Familie. Ich habe kein Jobproblem mehr (und ich hoffe, dass ich es auch nie wieder tun werde, auch wenn ich ein besseres Gehalt brauche und verdiene). Ich hätte gerne mehr Freundschaften, das muss ich noch lösen, vor allem nach der Pensionierung.

Ende 2014 habe ich hier für den Blog geschrieben, dass wir zweimal leben sollten, das zweite, um die Hauptfehler des ersten zu korrigieren: https://blogdaacessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Neun Jahre später denke ich immer noch genauso.

Ich bin 50 geworden. Wie weit werde ich gehen? Offensichtlich weiß ich es nicht. Ich hoffe, dass mein Körper mir nicht im Weg steht und ich versuche natürlich, jedes Mal glücklicher zu sein.

Ukrainian:

Друзі, мені виповнюється 50 років. Незважаючи на те, що я пишу про це, я ніколи не звертав особливої ​​уваги на цю стару річ з двох причин: по-перше, тому що це те, з чим не можна боротися. Вік справді приходить. Як сказав мені один друг, ти починаєш помирати, коли народжується. Друга причина полягає в тому, що якщо велику проблему в моєму житті, якою є фізична вада, я не зможу вирішити (оскільки це неврологічна проблема), чому я повинен турбуватися про вік? Тож вік для мене — найменше.

Сьогодні я більше насолоджуюся своїм життям. Могло б бути краще? Звичайно, міг би. Наприклад, це може бути трохи напруженіше. Але, враховуючи мої фізичні та фінансові обмеження, я живу гарним, спокійним життям. Мені подобається моя тиша, моє читання...

На щастя, я дізнався про великі проблеми, як-от одруження та життя без сім’ї. У мене більше немає проблем з роботою (і я сподіваюся, що ніколи більше не виникне, хоча я потребую кращої зарплати та заслуговую на неї. Я хотів би мати більше друзів, мені все одно потрібно вирішити це питання, особливо після виходу на пенсію.

Наприкінці 2014 року я писав тут, для блогу, що треба жити двічі, другий, щоб виправити основні помилки першого: https://blogdaacessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Через дев'ять років я все ще думаю так само.

Мені виповнилося 50. Як далеко я зайду? Очевидно, я не знаю. Я сподіваюся, що моє тіло не заважає мені, і я, звичайно, намагаюся бути щасливішим кожного разу.

Russian:

Друзья мои, мне исполняется 50 лет. Хотя я и пишу об этом, я никогда не обращал особого внимания на эту старую вещь по двум причинам: во-первых, потому что с этим невозможно бороться. Возраст действительно приходит. Как однажды сказал мне друг, ты начинаешь умирать, когда рождаешься. Вторая причина заключается в том, что если я не смогу решить большую проблему в моей жизни, а именно физическую инвалидность (потому что это неврологическая проблема), то почему я должен беспокоиться о возрасте? Так что возраст для меня имеет наименьшее значение.

В эти дни я больше наслаждаюсь жизнью. Могло быть лучше? Конечно, могло. Например, это могло бы быть немного более беспокойно. Но, несмотря на мои физические и финансовые ограничения, я живу хорошей, безмятежной жизнью. Мне нравится мое молчание, мое чтение...

К счастью, я узнал о своих больших проблемах, таких как брак и жизнь без семьи. У меня больше нет проблем с работой (и я надеюсь, что никогда больше не будет, хотя мне нужна и я заслуживаю более высокую зарплату. Мне бы хотелось иметь больше друзей, мне все еще нужно решить эту проблему, особенно после выхода на пенсию.

В конце 2014 года я писал здесь, для блога, что надо жить дважды, второй чтобы исправить основные ошибки первого: https://blogdaacesabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Девять лет спустя я все еще думаю так же.

Мне исполнилось 50. Как далеко я зайду? Очевидно, я не знаю. Я надеюсь, что мое тело не мешает мне, и я, конечно, стараюсь с каждым разом быть счастливее.

Spanish:

Amigos míos, estoy cumpliendo 50 años. Aunque estoy escribiendo sobre ello, nunca le presté mucha atención a esta cosa vieja por dos razones: primero, porque es algo contra lo que no se puede luchar. La edad realmente llega. Como me dijo una vez un amigo, empiezas a morir cuando naces. La segunda razón es que, si el gran problema de mi vida, que es la discapacidad física, no lo voy a poder solucionar (porque es un problema neurológico), ¿por qué tengo que preocuparme por la edad? Entonces la edad, para mí, es lo de menos.

Estoy disfrutando más de mi vida estos días. ¿Podría ser mejor? Por supuesto que podría. Podría ser un poco más agitado, por ejemplo. Pero, dentro de mis limitaciones físicas y financieras, estoy viviendo una vida agradable y serena. Me gusta mi silencio, mi lectura...

Afortunadamente, conocí las grandes preocupaciones que tenía, como el matrimonio y vivir sin mi familia. Ya no tengo un problema laboral (y espero no volver a tenerlo nunca más, aunque necesito y merezco un mejor salario. Me gustaría tener más amistades, eso todavía tengo que resolverlo, especialmente después de jubilarme.

A finales de 2014 escribí aquí, para el blog, que deberíamos vivir dos veces, la segunda para corregir los principales errores de la primera: https://blogdaacessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Nueve años después sigo pensando lo mismo.

Cumplí 50 años. ¿Hasta dónde llegaré? Obviamente, no lo sé. Espero que mi cuerpo no se interponga en mi camino e intento, por supuesto, ser cada vez más feliz.

French:

Mes amis, j'ai 50 ans. Même si j'écris à ce sujet, je n'ai jamais prêté beaucoup d'attention à cette vieille chose pour deux raisons : premièrement, parce que c'est quelque chose contre lequel on ne peut pas lutter. L'âge vient vraiment. Comme me l’a dit un ami, on commence à mourir à la naissance. La deuxième raison est que, si le gros problème de ma vie, qui est le handicap physique, je ne parviens pas à le résoudre (car il s’agit d’un problème neurologique), pourquoi dois-je m’inquiéter de l’âge ? Donc l’âge, pour moi, est le moindre des problèmes.

Je profite davantage de ma vie ces jours-ci. Cela pourrait être mieux? Bien sûr que c’est possible. Cela pourrait être un peu plus mouvementé, par exemple. Mais, malgré mes limites physiques et financières, je vis une vie agréable et sereine. J'aime mon silence, ma lecture...

Heureusement, j’ai pris conscience de mes grandes préoccupations, comme le mariage et la vie sans ma famille. Je n'ai plus de problème de travail (et j'espère que je n'en aurai plus jamais, même si j'ai besoin et mérite un meilleur salaire. J'aimerais avoir plus d'amitiés, je dois encore résoudre ce problème, surtout après la retraite.

Fin 2014, j'écrivais ici, pour le blog, qu'il fallait vivre deux fois, la seconde pour corriger les principales erreurs de la première : https://blogdaaccessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html . Neuf ans plus tard, je pense toujours la même chose.

J'ai eu 50 ans. Jusqu’où irai-je ? Évidemment, je ne sais pas. J'espère que mon corps ne me gêne pas et j'essaie, bien sûr, d'être plus heureux à chaque fois.

Chinese:

我的朋友们，我即将50岁了。 尽管我正在写它，但我从未对这个老东西给予太多关注，原因有两个：第一，因为它是你无法对抗的东西。 年龄真的来了。 正如一位朋友曾经告诉我的那样，当你出生时，你就开始死亡。 第二个原因是，如果我生命中的大问题，即身体残疾，我将无法解决（因为这是神经问题），为什么我还要担心年龄？ 所以，对我来说，年龄是最重要的。

这些天我更加享受生活了。 有待改善？ 当然可以。 例如，它可能会更忙碌一些。 但是，在我的身体和经济限制内，我过着美好、平静的生活。 我喜欢我的沉默，我的阅读……

幸运的是，我了解到了我所关心的重大问题，例如婚姻和没有家人的生活。 我不再有工作问题了（我希望我再也不会有这样的问题了，尽管我需要并且应该得到更好的薪水。我想要有更多的友谊，我仍然需要解决这个问题，特别是在退休后。

2014年底，我在这里为博客写道，我们应该活两次，第二次是为了纠正第一次的主要错误：https://blogdaacessabilidade.blogspot.com/2014/10/duas-vidas.html 。 九年过去了，我仍然这么想。

我50岁了。 我会走多远？ 显然，我不知道。 我希望我的身体不会妨碍我，当然，我每次都会努力变得更快乐。